Бог-Імператор Дюни. Фрэнк Герберт

пахли загрозливо механічно! Вона принюхалася. І ця кімната! Їй не подобалося це місце зустрічей. Воно може виявитися пасткою. Стражники можуть перекрити зовнішні коридори й послати на пошуки озброєний загін. Тут аж надто легко закінчиться їхній бунт. Ще більше непокоїло Сіону те, що цю кімнату вибрав Топрі.

      «Одна з нечисленних помилок Ульота», – подумала вона. Бідний мертвий Ульот схвалив вступ Топрі до бунтівників.

      – Він дрібний працівник міської служби, – пояснював Ульот. – Топрі може знайти багато придатних місць для зборів і зберігання зброї.

      Топрі доводив церемонію до кінця. Вклав ножа в орнаментовану скриньку та поставив її біля себе на підлогу.

      – Моє обличчя – моя порука, – сказав він. Повернувся до присутніх у профіль, спершу одним боком, тоді другим. – Показую своє обличчя, щоб ви могли де завгодно пізнати мене й знали, що я один із вас.

      «Ідіотська церемонія», – подумала Сіона.

      Але не посміла порушити цю традицію. Коли ж Топрі витяг з кишені серпанкову чорну маску та натяг її на голову, вийняла власну і вдягла її. Усі присутні зробили так само. Кімнатою пройшло хвилювання. Більшість людей знала, що Топрі має привести особливого гостя. Сіона обвела довкола шиї та скріпила вузлом зав’язки маски. Вона дуже хотіла побачити цього гостя.

      Топрі підійшов до єдиних дверей кімнати. У загальній метушні та грюканні всі підвелися, крісла склали й віднесли під стіну навпроти дверей. За знаком Сіони Топрі тричі постукав у двері, полічив до двох, а тоді стукнув чотири рази.

      Двері розчинилися, і до кімнати прослизнув високий чоловік у темно-коричневій офіційній сорочці без рукавів. Не мав на собі маски, а його обличчя було відкрите всім – худорляве й владне, з гострим носом і темно-карими очима, глибоко посадженими під кошлатими бровами. Більшість впізнала це обличчя.

      – Мої друзі, – промовив Топрі. – Я представляю вам Ійо Кобата, Посла Ікса.

      – Колишнього Посла, – промовив Кобат. Його голос був горловим і чітко контрольованим. Він став спиною до стіни, обличчям до людей у масках. – Сьогодні я дістав наказ Бога-Імператора покинути Арракіс у неласці.

      – Чому?

      Сіона кинула йому це питання без жодних формальностей.

      Кобат крутнув головою, швидко озираючись довкола, а тоді втупився в її замасковане обличчя.

      – Стався замах на життя Бога-Імператора. Проаналізувавши зброю, він вийшов на мій слід.

      Товариші Сіони розступилися, звільнивши місце між нею та експослом, чим подали ясний знак, що віддають їй право вести розмову.

      – Чому ж він вас не вбив? – запитала вона.

      – Думаю, цим він показав мені, що я не вартий вбивства. Крім того, хоче мене використати, аби передати послання на Ікс.

      – Яке послання? – Сіона пройшла крізь звільнений простір і зупинилася на відстані двох кроків до нього. У тому, як він вивчав її тіло, вона відчула сексуальне збудження.

      – Ви донька Монео, – промовив він.

      У кімнаті повисла беззвучна напруга. Чому він відкрив, що пізнав її? Кого ще він пізнав? Кобат не видавався дурнем. Навіщо це зробив?

      – Ваше