Бог-Імператор Дюни. Фрэнк Герберт

вміла говорити з наївною прямотою, що скидала всі маски. Були й інші речі, які Сіона довідалася про Топрі з часу тієї сутички.

      Врешті-решт Сіона обернулася і глянула на чоловіка. Холодне срібне світло було не на користь блідій шкірі Топрі. Під час церемонії він використовував копію крис-ножа – контрабандну копію, куплену в музейних фрименів. Сіона згадала цю оборудку, дивлячись на клинок у руках Топрі. Це був задум Топрі, і тоді вона вважала його добрим. Він привів її на зустріч із фрименами до якоїсь халупи на окраїнах міста. З Онна вони вийшли в сутінках. Довго чекали поночі, доки темрява зуміє замаскувати прихід музейних фрименів. Їм заборонялося покидати січові помешкання без спеціального дозволу Бога-Імператора.

      Вона майже втратила надію дочекатися, коли, крадучись крізь ніч, з’явився фримен. Його супутники зосталися стерегти двері. Топрі з Сіоною чекали на примітивній лаві під вологою стіною дуже простої кімнати. Єдиним освітленням був тьмяний жовтий смолоскип на палиці, встромленій у полупану глинобитну стіну.

      Перші слова фримена викликали в Сіони побоювання.

      – Гроші принесли?

      Топрі й Сіона разом встали, коли він увійшов. Топрі, здавалося, не стривожило це питання. Він постукав по мішечку під одягом, змусивши його забряжчати.

      – Гроші тут.

      Поморщений і похилий фримен нагадував краба. Його одяг був копією давньої фрименської одежі, під якою виблискував комбінезон, імовірно, їхня версія дистикоста. Опущений на обличчя каптур приховував його риси. При світлі смолоскипа на лиці фримена танцювали тіні.

      Глянув спершу на Топрі, потім на Сіону, після чого вийняв з-під просторого одягу загорнутий у тканину предмет.

      – Це точна копія, але зроблена з пластику, – сказав він. – Навіть застиглого смальцю не розріже.

      Тоді витяг клинок зі згортка й підняв його вгору.

      Сіона, яка бачила крис-ножі лише в музеях і в рідкісних старих відеозаписах сімейного архіву, виявила, що її надзвичайно захопив вигляд клинка в такій атмосфері. Відчувала, як він розбудив у ній щось атавістичне, і уявила цього жалюгідного музейного фримена з пластиковим крис-ножем справжнім давнім фрименом. Річ, яку він тримав, зненацька стала срібнолезим крис-ножем, що зблискував у жовтих тінях.

      – Гарантую автентичність того клинка, з якого ми зробили копію, – сказав фримен. Говорив тихим голосом, що здавався грізним через безвиразність.

      Сіона відчула, яка отрута ховається в його украдливій мові, і раптом стривожилася.

      – Спробуй лише зрадити, і ми роздушимо тебе як плюгаву комаху, – сказала вона.

      Топрі кинув на неї здивований погляд.

      Музейний фримен, здавалося, зморщився, запався всередину. Клинок тремтів у його руці, але гном’ячі пальці все ще охоплювали ніж, наче стискали горлянку.

      – Зрадити, пані? О ні. Але нам здається, що ми надто мало попросили за цей екземпляр. Хоч який він убогий, ми наражалися на страшну небезпеку, роблячи й продаючи його.

      Сіона