Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

його швидкість запросто змінюється. На житті у середині Заекрання це ніяк не відбивається, адже порівнювати нема з чим. Часто складалося враження, що час у Заекранні взагалі рухається так, як йому заманеться. Тому Дроник, ширяючи над величезними територіями Жорстких Дисків, міг тільки сподіватися на те, що друзям не прийдеться чекати на нього занадто довго. Досить політавши над «селищами» зі строгою архітектурою системних файлів, він, нарешті, дістався містечка, яке виділялося своєю непоказністю. З першого погляду було зрозуміло, що файл створював не професіонал, а аматор, та ще й дуже слабенький. Файл звався «Персонал».

      «Хм… – подумав Дроник. – Може, це воно й є?»

      Не наважуючись сунутися в незнайоме місце без розвідки, Дроник вирішив облетіти його зокола. Піднявшись вище, він побачив удалині, в мрячному серпанку, фортечні стіни великого міста. Щось дуже знайоме видалося йому в нечітких вежах, шпилях і зубцях… І раптом Дроник впізнав: «Отакої… Та це ж Глюкландія!»

      Звідки ж Дронику та його товаришам було знати, що строга адміністраторка, яка сиділа за скляною стійкою, наче неприступна королева, грала в комп'ютерну гру «Побудуй Глюкландію»?

      Тепер Дроник точно знав, що йому робити. За кілька хвилин він уже заходив до корчми «У скаженого пса». Над дверима так само висіла безглузда вивіска, на якій по жовтому тлі невідомо куди неслася зелена кобила, що, як запевняв господар корчми колишній королівський списоносець Архіват, зовсім не кобила, а найсправжнісінький собака. Дивна кобилособака була намальована маляром після обіду зі старим списоносцем. Маляр не встояв проти спокуси скуштувати відомої шинушаси. Її спробували, розсмакували, потім ще спробували, щоб уточнити смак, і навіть посперечалися щодо терпкості напою. Після восьмого глека, що піднімався вже не зовсім твердою рукою, сприйняття світу у маляра злегка змінилося, а відчуття кольорів і зовсім десь утратилося, немов гаманець з грошима на галасливому базарі. У такому стані він і намалював цю вивіску, яка негайно стала об'єктом жартів і кпинів з боку відвідувачів корчми й навколишніх жителів. Але незважаючи ні на що, Архіват не хотів її змінювати, і через деякий час вивіска стала навіть місцевою пам'яткою, якнайліпше виконуючи головне своє призначення – заманювати відвідувачів.

      Першою, кого Дроник побачив у корчмі Архівата, була тітонька Фло – підіткнувши широку коричневу спідницю, вона розгонистими рухами мила підлогу. А першим, кого почув блазень, був старий списоносець Архіват. Голос у ковбасній хрипів:

      Тут Серж Перший вийняв меч —

      Покотились бошки з плеч,

      А загони глюків

      Стали бити з луків!

      Хей! Хо-го! Хей! Хо-го!

      І загони глюків

      Стали бити з луків!

      У пісню впліталися звуки ударів сокири: напевне, рубали м'ясо.

      – Тітонько Фло! – неголосно покликав Дроник. – Тітонько Фло!

      Тітонька Фло випрямилася й підсліпувато вдивилася в темну фігуру, що стояла у дверному прорізі на тлі яскравого сонця.

      – Ви мене не впізнаєте, тітонько Фло?

      – Так