Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

зроблено, тих, хто бажають прокотитися на чужому пухнатому хвості, скрізь і за всіх часів було предосить! Як би не так! Не вийде!

      – Вибачте, шановний пане Макровіре, але справу зроблено! Донька цього самого Процесора вже у нас, і нікуди він не дінеться, заплатить, як миленький! Тому не бачу причин брати вас у частку.

      – У частку?! Дурненький! Потрібна мені твоя частка… Мені потрібне все! Взагалі все, зрозумів? Частка… – пробурмотів Макровір зневажливо.

      – Усе? Як усе?! – онімів від такого нахабства Костя. – А я?.. А мені?.. Як це? Я майже сам усе зробив, залишилася дещиця, а ви отут усе… Прийшли на готове і командуєте! Йдіть ви…

      – Е-е-е… Та ти, я бачу, навіть не дурненький, ти здоровезний дурень! Невже ти думаєш, що мені потрібні твої смердючі гроші? Чи знаєш ти, що в житті немає нічого нескінченного?

      – Га? – розгубився Костик від такої різкої зміни теми розмови, на мить замислився і, згадавши шкільні уроки фізики, запитав: – А як же Всесвіт?

      – Це непізнане, – Макровір говорив не поспішаючи, немовби розмірковував уголос, – а от віртуальний простір – це майже нескінченність. Чи знаєш ти, як пахне влада? Чи відчував ти коли-небудь владу над нескінченністю? Ти здатний це зрозуміти й усвідомити?

      Макровір блаженно заплющив очі, слабка посмішка заграла на його обличчі. Що він бачив? Чому посміхався?

      – А ти про гроші… – голос Макровіра перетворився на саме презирство.

      Костик наче прокинувся від цієї короткої фрази.

      – Та забери їх усі! – кинула чорна людина, немов плюнула на підлогу.

      Макровір знову замислився. Костик з побоюванням поглядав на свого нового могутнього спільника. Він майже забув про Герича, який колодою лежав посеред кімнати. Погляд спіткнувся об це нерухоме тіло, і Костик відчув щось схоже на каяття. До тями його привів усе той же крижаний голос Макровіра:

      – Комп'ютер від цієї хвилини не вимикати, тут у тебе буде вікно переходу. Інформу привезти сюди. У Ворзелі, на дачі, в тебе ані комп'ютера, ані Інтернету нема?

      Душа Костикова захолола. Звідки він довідався про Ворзель? І про дачу? Ну-ну… Отже, стежив від початку?

      – Ти зрозумів, що я сказав?

      – Зрозумів.

      – Принцесу привезете ввечері, в сутінках. Дивиться, щоб ніхто не побачив! У Процесора скрізь очі та вуха, і взагалі, з ним краще не жартувати! З ним можна грати, але до першої помилки, а потім – начувайся! За свою електронну адресу не турбуйся, я її запечатав. З принцесою поводьтеся чемно й обережно. Майте на увазі, це ще те дівчисько… Усе запам'ятав?

      Костик ствердно кивнув. Чорна фігура Макровіра розсипалася на крапки і кометою метнулася до екрана монітора, затрималася на мить, зі схожого на рій клубка висунулося два пальці, пролунало дзвінке клацання і все зникло в моніторі, немов у кімнаті ніколи і не було загадкового чорного пана. Костик на все це дивився, як зачарований. За спиною почувся важкий подих – отямився Герич. Костик упав у крісло.

      – Хай йому грець… Оце так вскочив!

      Розділ 6

      Нові