Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

побільше! От як я: я їм так, щоб години дві точно їсти не хотілося! Ну… Тоді й ти не того… не зголоднієш.

      – Годі вже! Знайдемо Інформу, тоді повеселимося! – суворо зупинив суперечку Чипсет.

      – Я це… – не заспокоювався Славко.

      – Знову?! – обурився Дроник, якого вже теж дістало Славкове екання та бекання. – Ти що, врешті-решт, смієшся над нами?

      – Та ні… Я, може… ну… між іншим… це… думаю… – Славко навіть не посміхнувся.

      – І над чим?

      – Про комп'ютер! – Славко твердо показав пальцем на Сергійків комп. – А якщо це… ну… в ньому… Вони ж милом мінялися?

      – Так, листувалися, – підтвердив Сергійко.

      – От…

      Чипсет зрозумів усе з півслова.

      – Дронику, а ну ж бо злітай перевір на всякі підслушки… А ти, Сергійку, на Васлу не того… Може, розмовляє він і повільно, але думає швидко!

      – Васлу? – здивувався Сергійко.

      Чипсет посміхнувся.

      – Так Славка звали в Заекранні. Я ж тобі вже казав. У свій час у них у всіх інші імена були. Наташу кликали Шанатою, Димка – Кадимом, був ще Петрик, так того кликали Рикпетом, – пояснив Чипсет, – це так Гірея вигадала, щоб вони своє життя у фізичному світі швидше забули.

      Поки Чипсет розповідав Сергійкові про імена, Дроник уже перейшов у формат чистої цифри і блакитною хмариною ковзнув до системного блока.

      – Давайте складемо план дій, – запропонував Чипсет, – хто й за ким стежитиме.

      – Штаб я пропоную зробити в мене, – запропонував Сергійко, – тут є телефон, комп'ютер, окрема кімната зрештою.

      Ніхто не заперечував.

      – На телефон кого посадимо? Може, Славка?

      Той заперечливо похитав головою.

      – Це того… неправильно. Мені легше стежити, я ж на вид цей… ну… як його… телепень. Ніхто і не той… не здогадається.

      – Теж вірно, – погодився Сергійко. – Тоді, може, Дроника? Хоча ні, тут має залишитися Чипсет, бо він з нас найстарший. І кожному зможе що-небудь порадити. Авжеж, Чипсете?

      – Напевно… Це найкращий варіант для всіх. Крім мене, звичайно. Тепер порахуємо, скільки у нас підозрюваних. Адміністраторка в готелі, помічник – той, що валізи тягав, чергова на поверсі, покоївка й офіціант, загалом п'ятеро, а нас тільки четверо. Доведеться когось виключати зі списку.

      – У готелі працюють по змінах. Тих, з ким ми бачилися вчора, сьогодні на роботі точно не буде, – уточнив Сергійко.

      – Ага, я знаю. У мене… це… так мама працює, ну… по змінах. Добу на роботі, і це… три дні вдома, – прокоментував Славко-Васла.

      – Не страшно… А Дроник на що? Він у комп'ютер залізе й все з'ясує! Адреси, прізвища… – Чипсет був діловитий і спокійний.

      – Уже з'ясував, – пролунав похмурий голос Дроника. Він щойно виліз із системного блока й обтрушував спортивний костюм, – інформація витекла звідси.

      – Як?! – викрикнув Сергійко. – Я ж нікому…

      – У тебе поставлена така маленька підслушка. Нічого хитрого або заумного, так… Проста, як склянка води. Все твоє листування відправляється