Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

в одні двері, потім в інші і, нарешті, знайшла вихід на вулицю. Ґанок був високий, і дівчина побачила поверх паркану як у самому кінці вулиці, там, де починалося узлісся високого соснового бору, старанно об'їжджаючи ями, з'явився мікроавтобус жовтогарячого кольору. З будинку доносилися важкі удари: Товстий намагався вибратися з кімнати. Він підбадьорював себе голосними лементом та лайкою:

      – Довгий! Бовдур! Вставай! Вставай, щоб тебе! Дівчина втекла! Довгий!!!

* * *

      Чипсет, Сергійко та Славко сиділи на лавочці біля готелю й чекали на Дроника. Королівський блазень, буцімто гуляючи, зайшов до готельного холу, показав охоронцеві перепустку, чемно привітався з адміністраторкою, зайшов за ріг і зник. Охоронець, який уважно спостерігав за порядком у холі, не звернув уваги на маленьку блакитну хмаринку, що тремтіла за спиною адміністраторки, молодої русявої жінки за стійкою, й уважно вивчала розкладені на столі папери. Хмарина пропливла вздовж плінтуса, витягнувшись тоненьким струмком, просочилася між столом і стінкою і нечутно всмокталося в комп'ютер.

      – Ой! – порушила прохолодну тишу адміністраторка, скрикнувши від несподіванки. Екраном монітора пробігли сірі смуги, блиснуло рожевим, і він згас. – Не зрозуміла… – розгублено пробурмотіла вона, нахилилася і натисла кнопку перезапуску комп'ютера.

      На системному блоці заблимав червоний вогник, система почала перезавантажуватися, потім пролунало голосне клацання і все зупинилося. Так повторилося кілька разів. Нарешті адміністраторка облишила марні спроби й зателефонувала директорові.

      – Ігоре Михайловичу, – поскаржилася вона, – у мене щось з машиною. Виключилася і не хоче запускатися.

      – Знову по Інтернету лазила? – пролунав грізний голос у слухавці.

      – Та де там! Тут стільки роботи, зовсім не до Інтернету, слово честі!

      – Добре, – пробуркотіла трубка, – зараз Антона надішлю… Через кілька хвилин по сходах хтось затупотів, і в хол вибіг Антон, водій директора. У готелі він був єдиною людиною, яка хоч щось тямила в комп'ютерах. Адміністраторка поступилася своїм місцем доморослому фахівцеві. Той поклацав клавішами, щось муркочучи собі під ніс, потім став нервувати, потім голосно лайнувся і відсунув клавіатуру.

      – Повний атас…

      – Що? – не зрозуміла адміністраторка.

      – Схоже, «вінда» з котушок злетіла.

      – Яка «вінда»? Яких котушок? – знову перепитала адміністраторка.

      – Гейтсівська, – розсіяно відповів Антон.

      – Ти можеш розмовляти людською мовою? – здійнялася доведена до краю адміністраторка. – У мене звіт горить, а ти мені якимись котушками мізки пудриш!

      – На вашім комп'ютері зіпсувалася операційна система під назвою «Windows», яку випускає корпорація «Майкрософт», що належить Біллові Гейтсу. Ну що, вам легше стало?

      Адміністраторка сиділа з вбитим виглядом, не знаючи, що відповісти, бо їй дійсно не стало легше. Нарешті вона промовила благаючим голосом:

      – Антоне, зроби бодай що-небудь…

      Друзі