Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

«вінду» на комп'ютері адміністраторки, Чипсет довідався про розклад усього, що тільки могло рухатися в місті Києві та на його околицях. Він уже навіть не міг знайти приводу, щоб знову підійти до скляної стійки, за якою з поважним виглядом у білосніжній блузі й з високою зачіскою з повним усвідомленням своїх особливих прав сиділа адміністраторка готелю «Діряве небо». Дроник усе ще не з'являвся, і це вже не на жарт тривожило наших слідопитів.

      – Що будемо робити? – запитав Чипсет.

      – Може це… зв'яжемося з Великим Процесором?

      – І що ми йому розповімо? – відгукнувся Сергійко.

      – Це… сказати й правда того… нема чого…

      – Будемо чекати, – запропонував Сергій, – більше нічого не залишається.

* * *

      Костик на превелику силу затяг на диван досі напівпритомного Герича. Руки і ноги в нього ледь-ледь ворушилися, а мова була, наче в паралізованого: невиразна та шепелява.

      – Шим ше він мене? Ото вше гад! Я його наштупного ражу, шобаку…

      Пролунав короткий дзвінок у двері. Костик стурбовано визирнув у вікно.

      – День ще! От же йолопи! Сказано ж було: привезти в сутінках!

      Полишивши Герича на дивані, Костик метнувся в коридор. Ляснули двері, почулася неголосна плутана мова, після чого лемент Костика:

      – Як утекла?! Ну виродки! Ну відстій! Дубові буратини! А тепер скажіть, навіщо ви всі мені потрібні? І чому я повинен вам платити?!

      З кімнати вийшов на тремтячих ногах Герич. Він хитався від поруху повітря, наче примара.

      – Утекла? Дівшишко втекла?.. Та я ваш ушіх… – тут його ноги не витримали, підкосилися і Герич гепнувся на підлогу, немов складаний метр.

      – Ти ще тут! Тінь батька Гамлета! – рикнув на друга Костик. Показившись ще кілька хвилин, Костик, нарешті, заспокоївся. До нього знову повернулася здатність тверезо і спокійно міркувати.

      – Отже так… Ви всі, виродки, їдете до готелю, влаштовуєте там спостережний пункт та чекаєте на принцесу. Очей з входу не зводити! Станьте так, щоб готель було видно зусібіч. Якщо вона втекла, то мусить же вона куди-небудь прийти? А де вона може заявитися? Тільки в готелі!

      – А к цьому… Ну, пацану тому… До якого вона на гостини приїхала? – обережно висловив припущення Лисий.

      – Ти адресу цього пацана знаєш?! – обурився Костик, якому дуже не сподобалася спроба обговорення його розпоряджень, та ще ким – дурнями, у котрих з під носу втекла бранка! Це дістане кого завгодно!

      – Ні, – зрозумів свою помилку Лисий і хіба що хвостом не завиляв.

      – Так про що розмова?! Вантажтеся у ваше «курча» і чешіть з очей моїх, йолопи!!!

      Трійця завовтузилася в коридорі, відчиняючи двері.

      – Агов, зачекайте, допоможіть Герича… – окликнув їх Костик.

      Непритомного Герича вчотирьох легко віднесли на диван. На якусь мить він отямився й невиразно пробурмотів:

      – Упущтили… Бити важ треба… – і знову знепритомнів.

      «Як його… – подумав Костик. – Оцей Макровір – неслабкий хлопець! Треба з ним обережніше».

* * *

      Якщо