Канікули для Інформи. Олександр Есаулов

дівчатка, вже ніхто нікуди не йде…

      Костик застиг на місці.

      – Косько, чи ти не чуєш? Кава стигне. Ти мене забодав уже… – продовжував репетувати з кухні Герич.

      Костя повільно розвернувся до тільки-но полишеного крісла. На ньому сидів хтось чорний: у темнющих, кольору воронячого крила, ретельно випрасуваних штанях, жалобному гольфі з високою горловиною, агатових, з сяючими сонячними зайчиками, туфлях і чорнильної барви шкарпетках.

      – Ви х-х-хто? – від здивування й водночас переляку голос зірвався. А було ж з чого злякатися! У закритій квартирі, при виконанні такої важливої й складної справи, як викрадення з метою викупу не будь-кого, а принцеси, і не просто принцеси, а віртуальної дочки віртуального Великого Процесора, невідомо звідки взявся незнайомий чолов'яга!

      – Це неважливо… Але якщо це вас дуже вже цікавить, то прошу. Мене звуть Макровір, – вдягнений у чорне чоловік трохи схилив у поклоні голову.

      – Макро… цей… – ошелешено пробурмотів Костик.

      У цей час до кімнати зайшов Герич, несучи дві паруючі чашки з кавою.

      – Косько! Скільки можна? Ти мене… Агов… що за… Ну, чувак, ти даєш… Ой!!! – Герич розгубився й пролив на себе гарячущу каву, і це привело його до тями. – Ти хто?! Звідки… Косько, в чому справа? Звідки цей шпинь?

      Макровір посміхнувся крижаною посмішкою та зневажливо промовив:

      – Хакер… Що, думаєш, вивчив клавіатуру– то вже й хакер?

      Костя розгубився зовсім. Мабуть, це сподобалося Макровіру. Він витягнув убік Костика вказівний палець, немов прицілювався з пістолета.

      – Паф! – блиснув спалах, рука в чорному рукаві простягнулася у бік монітора. – Шух!

      На екрані з'явилася Костикова фотографія анфас з виряченими від подиву очима та напівроззявленим ротом.

      – Ну, атас… – пробурмотів уражений хакер. – Як ти… ви… це зробили?

      – Та ніяк! Якщо ти справжній хакер, то… – тут Макровір на мить замислився. – Ну, хоча б… вимкни комп'ютер.

      Макровір запустив руку просто в екран монітора, і рука ввійшла в монітор, немовби той був зроблений не зі скла, а з води! Усередині щось клацнуло, і комп'ютер виключився. Чорний гість відштовхнувся ногою і недбало від'їхав у кріслі, одночасно запросивши Костика до столу.

      – Прошу.

      Костик остовпів, не маючи змоги рушити з місця.

      – Е… Ну… Як… Це неможливо!!!

      Незвичайний гість весело розсміявся:

      – Дурненький… Чи розумієш ти, з ким ти зв'язався? Чи знаєш ти, чию дочку викрав? Хакер!..

      Далі відбулося вже щось зовсім фантастичне. Не міняючи пози, незвичайний гість піднявся над кріслом, підлетів до Костика та зблизька зазирнув йому в очі, від чого хакера пройняв дрібний противний дріж. Зіниці Макровіра були ще чорніші, ніж його чорний одяг. У них відбивалася така пекельна безодня, від якої Костику стало моторошно.

      – За хвилину по тому як Великий Процесор одержить твоє, треба сказати, абсолютно дурне послання, він тебе вирахує, і я не беруся пророкувати,