Мелодія кави у тональності кардамону. Наталія Гурницька

його вбік.

      – Не роби дурниць. Ти просто не розумієшся на ситуації, а я хочу і можу взяти тебе до себе. Чуєш мене?

      Анна промовчала. Куди і навіщо вона щойно втікала? Вона ж любить цього чоловіка. Хіба можна втекти від самої себе і від своїх почуттів?

      Адам ледь торкнувся її, його пальці заплуталися в її волоссі, він повернув обличчя Анни до себе, нахилився, своїми губами знайшов її губи, і вони слухняно розтулилися для нього.

      Мимоволі глибше вдихнувши повітря, Анна відчула, що весь світ для неї розчиняється у ніжному доторку його долонь. Нехай Адам робить з нею що завгодно. Вона не боятиметься того, бо, коли все це станеться, у неї не залишиться шляхів до відступу і…

      Раптом, як грім серед ясного неба, десь у сінях гримнули двері, і Анна злякано смикнулася.

      – Ви вдома? – несподівано почула вона голос свого вуйка. – Я хочу поговорити з вами.

      Відпустивши Анну від себе, Адам невдоволено скривився.

      – Холера ясна… Чого йому треба?

      – О, Боже, вуйко мене вб’є.

      Анна злякано притиснула долоню до рота і вже не змогла нічого сказати, лише дивилася на Адама широко розплющеними переляканими очима.

      – Дурненька, чого ти боїшся? Сюди він не прийде. Я сам із ним поговорю.

      Коли Адам вийшов із кімнати, Анна ніяк не могла прийти до тями. Її уява послужливо вимальовувала якнайтрагічніші картинки майбутнього, проте, коли без жодних прикрих інцидентів проминуло півгодини часу, вона трохи розслабилася. Навіть підійшла до дверей, притиснулася до них вухом і спробувала почути розмову між вуйком та Адамом, проте не змогла вловити жодної розбірливої фрази. Ця обставина не надто її заспокоїла. Впівголоса теж іноді промовляються жахливі речі.

      Анна знов відійшла вглиб кімнати і налаштувалася на довге очікування, проте Адам повернувся за кілька хвилин.

      – Навіщо вуйко сюди приходив? – зробила вона крок йому назустріч. – Ви говорили про мене?

      – А ти як думаєш? – запитанням на запитання відповів Адам. – Звичайно ж, про тебе.

      – Вуйко хотів, щоб ви допомогли мене розшукати? Так?

      Дивилася на нього так щиро і так невинно, що йому на мить стало шкода її.

      – Щось приблизно таке… Тобі взагалі не варто боятися того, що тебе шукатимуть у мене. Усе значно простіше. Незабаром сама переконаєшся.

      Вона здивовано глянула на Адама, проте промовчала. Він щось приховує від неї. Але що?

      Уже відкрила рот, щоб запитати його про це, проте Адам рішуче змінив тему розмови.

      – Треба купити тобі інший одяг. Твоя сукня не надається для того, щоб її носити. Я спробую щось тобі тут придбати.

      Здивовано глянувши на Адама, Анна розгублено кивнула. Він теж помітив, що на сукні плями і що в кількох місцях вона розірвана? Прикро, тепер він вважатиме її нечупарою. Сукня та нижні спідниці – геть понищені, панчохи – незрозуміло де. Якимось дивом вона спромоглася розгубити майже всі свої шпильки та посіяла десь рукавички. Цікаво, де її торбинка? Здається, загубила саме тоді, коли шарпалася з Дмитром у нього в сінях.

      Зрозумівши,