Рай. Центр. Люко Дашвар

із Гоциком.

      – Ну, щось же треба робити… Ми ж для чогось народилися саме на цій землі.

      Макар всміхнувся. Вмостився на килимі поруч із Гоциком з іншого боку.

      – Гоцик уже поборовся…

      Гоцик зітхнув:

      – Аби мені терпіння… І не таке старе тіло під боком. Люди, кажуть, за одну виборчу кампанію на «ферарі» заробляли.

      – У якій партії? – спитала Люба.

      – У будь-якій… – відповів Гоцик і накрився ковдрою з головою.

      Люба всміхнулася.

      – А я вірш написала.

      – Про партію? – не врубався Макар.

      Люба – римою:

      – Тонка гілка без коріння не живе і не всихає,

      Соловейко, птах веселий, наспівавшись, відлітає.

      Розкажи мені, Всевишній, як живеться на чужині?

      Чи у веселощах радіє, а чи сумно там пташині?

      Бо як так легко летіти від зими, що на Вкраїні,

      То чи варто в теплім літі смутком серце їй щемити?

      Гоцик відкинув ковдру і нервово:

      – Про що були ці вірші? Ні, мені просто цікаво! Як філологу- коневоду.

      – Мені не подобаються «солов’ї», які люблять свою землю з безпечної відстані.

      – Я можу з’їхати! – образився Макар. – Лишайтеся на пару, патріоти.

      Не жартував. Почервонів. Підхопився з килима, заходився речі у рюкзак кидати. Гоцик зітхнув – прощавай, сон. Підвівся. Ухопив Макарів рюкзак, смикнув до себе. Подивився Макарові в очі – ти чого? Макар насупився.

      Гоцик знову зітхнув:

      – Дурне діло – патріотів шукати. Я вже пробував. У мене інший принцип: я українець. Тобто – воля плюс секс і гарно попоїсти. Нормальна життєва політика. – І Любі: – Чого завелася? Ми з тобою Макару диктувати не будемо. А може, я разом із ним кудись подамся… І тебе прихопимо. Га?

      – Маслоу, Любо! Чи у Могилянці не вивчають теорію Маслоу?! – Тепер уже Макар завівся. – Фізіологічні потреби, безпека, соціальна приналежність… А ще що? Згідно з Маслоу, в кожної людини п’ять базових життєвих цінностей! А я тобі нагадаю – повага з боку суспільства і самореалізація. Базові! І де тут моя «база»?

      – Я знаю досить багато випадків, коли люди після навчання… – вона непевно.

      – Любо, я механік і то розумію, – психанув Макар. – Є система, і є винятки. Системні правила встановлює держава. Винятки – це те, що відбувається всупереч правилам. Так? І що маємо? Молодим тут нічого не світить – це система. Деякі досягають високих стандартів – це виняток. Ти пропонуєш мені усе це полюбити?

      – Давайте зробимо свою державу! – запропонував Гоцик.

      – Тобі – до Рози Сиґізмундівни! – смикнувся Макар.

      Гоцик руками розвів – з якої це радості?

      – Тобі ж бійці з автоматами знадобляться, – Макар йому. – Перестріляєте вдвох усіх, хто буде проти вашої держави. Одним патроном.

      – Стиць! – розсміявся Гоцик. – Я ж не з Розою державу створюю, а з тобою і Любою, тварюко ти невдячна!

      – У нас і так своя держава, – раптом