Рай. Центр. Люко Дашвар

весняного ранку, коли бруньки на деревах набубнявіли, як губи після поцілунків, і розкрилися, як губи для чергового поцілунку, Люба повернулася з клубу додому, стала над килимом, на якому рядком спали Гоцик із Макаром, і розсміялася:

      – Гей, голото, братчики… Чуєте? – молола. – Макарчику! Гоцику, слоняро! Та прокидайтеся, вар’яти падлючі!

      – Любо, ти мене плутаєш! – пробуркав із килиму філолог Гоцик. – Як ми голота, то в тебе крильця за спиною, а як братчики – тобі зле. Навіщо ти – усе докупи? Так зрозуміло було…

      – Вона закохалася, – навмання поставив діагноз Макар.

      Люба розкинула руки і впала на килим – просто на Гоцика з Макаром.

      – Я закохалась! – кричала і цілувала хлопців у неголені щоки. – Макаре! Гоцику! Голото, чуєте? Я закохалась…

      – То нам у сквер забиратися чи як? – Гоцик спросоння.

      – Так, – сумно погодився Макар. – У сквері вже тепло.

      – Не треба у сквер. У нього є все, та це не головне. Він найкращий.

      – Ого! Та він крутий! – Макар.

      – Він старий! – Гоцик.

      – З’їдеш? – Макар Любі – у вічі.

      – З вами буду. Поки що…

      Макар вибрався з лежбища на килимі, почвалав на кухню.

      – І куди ти? Куди? – лунав за спиною Любин голос. – А радіти? Треба радіти…

      – Я радію, – сумно відказав Макар з кухні.

      …З того весняного ранку в двадцятисемиметровому космосі на Костянтинівській оселилася осінь. Зістарила й без того давні стіни, закоптила чайник у кухні, як сухе листя, розкидала по килиму Макарові та Гоцикові речі, а тим – однаково. Чого прибиратися, як Люба рано-вранці з дому вилітає і тільки пізно ввечері повертається? Сміється, щебече щось щасливе й дурне, вкладається на дивані і засинає із замріяною посмішкою на вустах. Де буває, що робить? Ані пари з вуст. Знай всміхається. Добре, що не плаче.

      Гоцик і не торкнувся б віника, та Макарові врешті набридло переступати через Гоцикові кросівки посеред кімнатки, тож одного разу він заходився прибирати. Зібрав пилюку, порозкидав речі по кутах, рюкзак свій почистив, а коли витрушував з кишеньок крихти тютюну, на підлогу випала рожева пігулка екстазі. Макар пам’ятав, як вони напилися у гуртожитку, а одногрупнику Вітьку Дрозду здалося замало. Зателефонував комусь, і за п’ятнадцять хвилин компанія хапала з пластянки рожеві пігулки, щоб уже божеволіти до вереску, без тями й обмежень. Макар тоді вихопив одну і сховав у рюкзак. Без тями – це не про Макара.

      Гоцик повернувся на Костянтинівську якраз тоді, коли Макар майже закінчив прибирати. Здивувався.

      – Можу відчинити вікно і провітрити кімнату, – запропонував допомогу.

      – Пішов ти! – навіть не образився Макар.

      – Думаю, сьогодні Люба повернеться рано, – припустив Гоцик.

      – З чого б це? За місяць кохання не закінчується… Тільки починається.

      Того дня Люба дійсно повернулася рано, насмажила картоплі й цілий вечір відбивалася від запитань Макара