Биті є. Гоцик. Люко Дашвар

скурвився. Немите, брудне. Тхне, певно, обісцяні штани на ньому й висохли.

      – Добре, що приїхав, – шарудів-балабонив. – Підемо теє… морди бити!

      – Кому?

      – А усім, кого перестрінемо. У мене якесь падло майно вкрало.

      Геть нічого не помінялося у Нехаївці після трагічної загибелі Пані Козла. Гоцик усміхнувся дияволом, коцнув носаком по табурету, що він між ним і Бронькою стояв.

      – То спробуй… Вмаж! – сказав. – Бо то я твою залізяку біля села під соснами покинув.

      Штовхонув закляклого Броньку, роз’ятрився.

      – Ну! Давай! За базар відповідаєш? Бий!

      – Гоцику, та я…

      Гоцик замахнувся…

      – Сука! – до дверей. Вмазав по дереву замість Броньчиної морди – розчахнулися. Вискочив на повітря. Роззирнувся – таке все остогидле, хоч у крик.

      – Привіт, Сьомко! – почув від вулиці.

      Так Гоцик згадав, що ненька колись нарекла його Семеном.

      Спідлоба на вулицю: хто посмів не Гоциком назвати?!

      – Привіт, Тайко, – буркнув. – А ти чого тут?

      Посеред голої вулиці на яскравому синьому моторолері сиділа Гоцикова однокласниця, конопата реготуха Тайка Стрюк. Якби не озвалася, і не впізнав би. У школі ребрами світила – всього у ній мало. Ні цицьок, ні дупи, тільки ластовиння море. А нині роздобрішала – лице кругле усміхнене. Очі сині, сяють, як той моторолер. Біляве волосся з-під шолома по плечах.

      – А де мені бути? – розсміялася Тайка.

      Гоцик насупився, штовхонув ногою хвіртку, посунув на вулицю. Руки в брюки, мовляв, зараз роздивлюся, якою ти тут у нас стала. Голову набік, очі примружив.

      – Чого гасаєш?

      – До траси їду. Мамка там молоко й сметану продає. Час забирати, – сказала Тайка.

      Траса… Найнадійніший зв’язок Нехаївки з цивілізацією. Від траси до села – дев’ять кілометрів розбитого шляху, але нехаївці з дня у день долали їх, везли до стихійного базарчика на перехресті все, що виростили на городах і виловили у Сеймі. Дивись, якась з автівок зупиниться, скуплять подорожні бурячки-моркву-картопельку, свининку, рибку, молочко-сметанку.

      Тайка поправила шолом.

      – А сам тут чого? – запитала.

      Якби ж Гоцик знав. Мордяку скривив, мовляв, тобі яке діло?

      – До траси підкинеш? – запитав раптом.

      – Сідай, – розсміялася Тайка, вказала на місце позаду себе.

      Гоцик заскочив на моторолер, обійняв Тайку.

      – До моєї хати спочатку на хвильку, – прохрипів дівчині у вухо, бо відчув, як невтримне бажання викручує суглоби: Тайчині сідниці поміж Гоцикових ніг.

      Моторолер – найсексуальніший транспортний засіб – заторохтів порожньою вулицею, тільки посилював жадання: вібратор, їй-богу!

      – Тайко… Чуєш? – запитав Гоцик, коли драндулет зупинився біля батьківської хати. – Ти заміж вийшла?

      – За кого? – Тайка зняла шолом, довге біляве волосся розсипалося по плечах. – Паню Козленка вбили, а ти…

      – А я що?

      – Казав,