Биті є. Гоцик. Люко Дашвар

Читать онлайн.
Название Биті є. Гоцик
Автор произведения Люко Дашвар
Жанр Современная зарубежная литература
Серия Биті є
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2012
isbn 978-966-14-4219-0



Скачать книгу

у костюмі з краваткою – усе те здавалося дурним недоречним сном, що варто лише головою мотнути, як тій коняці, – розсіється. Вони з Панькою все життя ворогували-билися, але ж… не до смерті.

      – Не бреши! Де вночі вештався?! – хижо прошепотіла баба Зіна, що її хата по сусідству із Гоциковою. – Бачила-бачила, як увечері з дому пішов, так усю ніч десь і проваландався!

      – Зі мною був. Усю ніч, – почув.

      Озирнувся – Тайка.

      – Ах ти ж лахудра! – Тайчина мати ухопила доньку за волосся, потягла від похорону. – Ах ти ж, ганьбисько моє!

      А Гоцик усю ніч на Сеймі рибу глушив… Під ранок продав усе, що поглухло, перекупникам на трасі, і поки у Нехаївці востаннє лютував Паня Козленко, пив з торгашами горілку, у пилюці геть увесь від автівок, що мчали трасою. До села повернувся, як забава уже стекла кров’ю.

      – Халепа… – щиро шкодував за Панькою. Порожньо без Паньки у Нехаївці, односельці косують недобре, наче на ньому кров. У дупу пекло – геть, геть!

      На хутір до циган подався – отам його люблять. Обійняв Лорда, дав хліба Ванді і Кассіопеї, мале лоша по гриві. На лаву у стайні присів, гребінець узяв – хвости красеням порозчісувати. А на гребінці сірий волос.

      – Де андалусієць?! – кричав-захлинався, Петра за шкірку. – Куди коня подів?! Кажи, бо вб’ю!

      Роми навалилися на Гоцика всім кагалом, разом зі старими-жінками-дітьми, на землю повалили, били-ґелґотіли:

      – Ракло! Дур амендар! Гаджьо немитий! Пішов геть! Щоб ніколи не повертався!

      Дужий Гоцик легко розкидав ромів, хотів було вхопитися за сокиру – стирчала у колоді на Петровому подвір’ї, – а тут Панька перед очі. Спокійний, блідий. У костюмі…

      – Ти… Ти… сука! – тільки й кинув Петрові. Пішов геть.

      – Ей, гаджьо! – гукнув той Гоцикові вслід. – Чуєш?! Хіба ти не хотів андалусійця з полону визволити?! Погано йому там було. Ой, погано…

      Гоцик зціпив щелепи – що казати?! Хотів би…

      Додому повернувся, речі до рюкзака повкидав.

      – Поїду навчатися на кого-небудь, – сказав неньці, ніби випхнула його Нехаївка нагло – котися, куди подалі.

      – А за свинями мені одному ходити? – буркнув тато. Тільки підштовхнув.

      Так чергова халепа занесла Гоцика до Києва. На батьківські гроші без проблем вступив на філологічне відділення університету ім. Шевченка, роззирнувся – твою наліво! А тут непогано. Є де розгулятися. Футбол, пиво, клуби, посиденьки у гуртожитку… Навіть про коней забув до часу.

      – На кобил переключився, – казав нехаївському дружкові Броньці, коли той дзвонив: ти як?!

      А на розслабоні! Батьки гроші шлють, навчання випхнуло у середнячки – без зльотів, проте й без надриву. Зате для дівчат – намбе ван! Зачинявся у ванній, що вона одна на чотири кімнати гуртожитського блоку, під дверима гармидер – та скоріше, мать твою, бо усцимося! – а Гоцик стояв перед дзеркалом, супився серйозно, роздивлявся себе: великий, міцний, долоні, як пательні, хронічно небритий та іронічно усміхнений. І чого дівки самі лягають?

      Та коли жадання