Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії. Леопольд фон Захер-Мазох

останнє, – сказала Дебора, усміхаючись йому своїми дитячими очима.

      – Що ти маєш на увазі? – запитав Мартін.

      Дебора, яка досі ховала руки за спиною, раптом простягла йому саме під носа велику червону цибулину, всипану перами.

      – Правильно! – вигукнув Мартін. – Ми не мусимо забувати про магію проти всіх злих духів.

      Вони почепили цибулю на двері, і тепер вхід усіляким шедім[8] був заборонений на поріг шатра.

      – Ти, напевно, думаєш, що ми надто забобонні, – сказала Дебора, – ти – той, хто бачив пів світу.

      – Не думай, що там, де вирують великі хвилі життя, людина стає більш просвітленою та щасливою. Забобони безсмертні. Вони завжди набувають нових форм, але ніколи не зникають. Сьогодні це релігійна омана, завтра – політична, післязавтра – наукова, але людство не може існувати без забобонів.

      – Тож ми забобонні! – вигукнула Дебора і зробила навмисне рух, так, що товста чорна коса, якою вона бавилася, вдарила Мартіна по щоці. Він зіщулився.

      – Я зробила тобі боляче? – запитала вона.

      – Ні, ти лишень змахнула чарівною паличкою, – сказав він з усмішкою, – і якщо я захотів би зараз почепити перед моїм серцем велику червону цибулю, то було б запізно.

      – Ти негідник! – розсміялася дівчина і знову вдарила його косою, цього разу по носі.

      Зіндель був запрошений на вечірку з віста в перший день свята, а фрау Леонора занурилася в роман Шпільхагена, тому що дощило, день був нудним, зі свинцевим небом, туманом та струмками на вулицях.

      Але Дебора, попри негоду, спокійно мріяла та відчувала себе комфортно в маленькій хатині з віття. Вона накрила дах дошками і почепила перед дверима килим, запалила лампу, всілася в подушки. Її маленькі ніжки, що стояли на невеличкій табуретці, були загорнуті в хустку, вона прислухалась, як плескають краплі, дивилась, як маленькі пташки разом з горіхами гойдаються від подиху вітру, та вдихала запах вологої смоли ялинових гілок.

      Вона була дещо вражена, коли килим відкинувся вбік, і Мартін зазирнув усередину, але це був радісний переляк, який змусив її молоде тіло тремтіти. Вона простягнула йому руки так тепло, що вчений зрозумів, це більш ніж вітання.

      – Пробач мою сміливість, Деборо, – почав Мартін, коли увійшов, – але я хотів скористатися дощем, вістом й Шпільхагеном, щоб сказати кілька слів тобі наодинці.

      – Так, говори.

      – Деборо, я не вмію пишно висловлюватися, – мовив далі Мартін, – та й навіщо? Якщо ти добра до мене, немає сенсу в красномовстві. А якщо ти до мене не прихильна, вони не матимуть користі. Я кохаю тебе, люба.

      – І я… я не хочу інших чоловіків, окрім тебе, – випалила Дебора. – Моєму батькові буде тяжко, але у мене теж є голова, і я не здамся, перш ніж я…

      – Перш ніж ти не станеш дружиною професора?

      – Так, – вигукнула вона, – ось моя рука, вона твоя.

      Вони багато говорили, сидячи поруч, поки дощ падав на дах,

8

Шедім – персонажі єврейської міфології, духи в єврейській демонології, створені з вогню та вітру, які можуть заподіяти шкоду.