Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії. Леопольд фон Захер-Мазох

дасть свою згоду. Я не вийду заміж ні за кого іншого.

      Мартін замислився, потім кивнув головою, приклав палець до вуст Дебори і повернувся додому, щоб написати невеличкого листа Зінделю.

      Через годину Біркоф, пихкаючи, в супроводі кількох робочих із фабрики приніс йому десять мішків, кожен з яких містив тисячу марок.

      Іще через годину Мартін Фрідліб постукав у двері Зінделя.

      – Що вам ще потрібно? – запитав Зіндель. – Хіба ви не одержали свої десять тисяч марок?

      – Ні, – відповів Мартін, кидаючи талер на стіл Зінделя. Падаючи, він видав глухий звук. – Цей талер фальшивий.

      Зіндель узяв талер, оглянув його за допомогою монокля, постукав монетою по столу і, нарешті, мовив:

      – Так, талер фальшивий.

      Потім він поглянув на Мартіна і довго не говорив ні слова.

      – Містере Зіндель, мій час дорогоцінний.

      – Мій теж, – сказав підприємець. – Однак дивуєте ви мене не цим. Ви виявили фальшивий талер, і я, чесно кажучи, цим вражений. Слухайте, ви не такий марнотратний чоловік, як я вважав. Інакше ви б взяли гроші, не рахуючи, і тепер, коли я не в змозі більше бачити почервонілі від сліз очі моєї дочки, я маю зробити це – віддати вам і талер, і дівчину.

      – Містере Зіндель, ви хороша людина, – вигукнув Мартін.

      – Обійми мене, зятю, – урочисто сказав Зіндель, – я дозволяю тобі.

      Мартін обійняв його щиросердно.

      – Ти можеш поцілувати мене, якщо хочеш, – мовив далі Зіндель, – навіть якщо я не такий гарний, як Дебора.

      Два лікарі. Австрія

      Талмуд. – Два види ліків

      Посеред австрійського лісу, неподалік кордону з Чехією, між могутніми деревами, бурхливими водами і зеленими горами, на яких на тлі неба підвищуються руїни величних замків, є затишна місцина з білими хатами та червоними черепичними дахами.

      Невелика єврейська громада мешкала тут із незапам’ятних часів, далеко від шляху, який сполучає світову торгівлю та яким просуваються війська, і тому зберегла власну сутність і звичаї незмінними.

      Великим світочем та ілау[9] цієї громади був Мебус Кон. Він був її учителем, її радником, її оракулом та її лікарем.

      Мебус жив доволі тихо і щасливо зі своєю дочкою Перл під дахом невеличкого будинку, оточеного виноградним листям, який належав єврейському м’ясникові Бертольду Циммерману, аж поки не оселився тут разом зі своєю сестрою молодий єврейський лікар Леопольд Пфеффермен.

      Тепер спокій було порушено. Досі євреї в цьому тихому куточку не знали інших ліків, окрім Талмуду. За допомогою цієї священної книги Мебус зціляв усілякі недуги та хвороби, або не зціляв їх, залежно від того переважали добрі чи злі духи.

      Раптово незнайомець, молодий вискочка, почав виборювати власну вагомість. Старий талмудист зненавидів цього лікаря від самого початку, ще перш ніж побачив його, і його неприязнь поступово посилювалася поведінкою сестри Пфеффермена. Ця молода, граціозна, освічена жінка вирізнялася елегантним

9

Ілау – блискучий вчений-талмудист.