Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії. Леопольд фон Захер-Мазох

жебрака, який видав себе за американця та замовив пальто для адмірала Тома Пуса, який наразі перебував у їхньому містечку.

      З неабиякою ретельністю Гонігман зшив гарне пальто для карлика, якого він бачив у театрі, тому що жебрак сказав йому, що адмірал не має часу на примірку.

      Коли пальто було готове, з’явився жебрак разом із огрядним велетнем, який насилу зміг увійти в двері невеличкої крамниці, та мовив:

      – Ось адмірал!

      Гонігман здивовано подивився на нього і розстелив своє маленьке пальто:

      – Джентльмен – велетень, а ви замовили пальто для карлика.

      – Так, мій дорогенький, – сказав адмірал, – я такий малий, коли виступаю, а поза театром відчуваю себе комфортніше.

      Після цього вони обидва вийшли з крамнички, залишивши бідолашного Гонігмана безмовним.

      А проте Гонігман не залишився у боргу перед Маркусом. Якось він зустрів маленьку Лізу Маркус, яка бігла по лікаря. Він відправив її додому і пообіцяв, що сам повідомить ескулапу. Невдовзі товариш Гонігмана справді з’явився, маскуючись під лікаря.

      – Що з тобою? – різко запитав він Маркуса, якого зустрів сам на сам у його крамниці.

      – О, лікарю, – відповів він жалісно, – мені здається, що я вчора отруївся.

      – Добре, – мовив лікар, – сядь на цей стілець посеред крамниці, заплющ очі та покажи мені язик. Я скажу тобі, коли буде досить.

      Маркус зробив, як йому веліли, і довго очікував знака лікаря, аж раптом гучний сміх змусив його розплющити очі. Лікар зник, але крамничка була вщент заповнена людьми, а провулок також був заблокований роззявами, які на нього витріщилися.

      – Що ж, хвала Богові! – вигукнув м’ясник Шмуль, його сусід. – Ми всі вже вирішили, що ти втратив глузд, містере Маркус.

      У розпал таких войовничих обставин одного разу повернувся молодший син Гонігмана Барух, який присвятив себе вивченню права. Він навчався в різних закордонних університетах. Тепер він готувався до іспиту і більшу частину дня проводив удома.

      Його кімнатка містилася високо під дахом. Щоразу, відриваючи погляд від свого «Зводу цивільного права», він бачив у вікні навпроти, за горщиками з квітами, гарненьку дівчину, яка ледве вийшла з дитинства та старанно працювала голкою.

      Це була Джессіка, молодша дочка Маркуса. У них обох були відчинені вікна, тому що надворі був серпень, і м’який літній вітерець пробрався навіть на Трояндову алею. Так сталося, що Джессіка мимохідь поглянула й зауважила, що гарне, злегка бліде обличчя Баруха відірвалося від шкіряної палітурки, і він дивився крізь горщики з квітами на її білу шию, її біляве волосся, маленький носик, коли вона нахилялася над оксамитом чи шовком, що мерехтів на її колінах.

      У Джессіки була маленька подруга, чудова біла кішка на ім’я Мімі, яка спала на підвіконні, коли дівчина працювала. Одного вечора при місячному сяйві кішка гуляла дахом, і, оскільки два жолоби, що видавалися надвір у формі голів дракона і,