Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії. Леопольд фон Захер-Мазох

до саду прибіг здоровенний чоловік, Ассур Мендерсон, якого всі називали велетнем. Він приїхав із Галичини, і Пасхалес вважав його найкращим серед усіх своїх робітників, тому що Ассур був солдатом та здобув медаль за відвагу у битві під Ягелем, а ще він був покірним та розумним.

      – Милостива пані, – гукнув він здалеку, – де господар? Його немає на фабриці.

      Кіттен була налякана до смерті, вона відчувала, що Ассур приніс погані новини.

      – Що трапилося? – вигукнула вона, збіднівши.

      – Це починається! – серйозно мовив Ассур. – Ці лиходії, які довгий час підбурювали нас, євреїв, нарешті досягли мети. Бунт. У місті вже пограбовані різні крамниці. Поліція спостерігає, не втручаючись. Вони також йдуть до вас. Настав час масових безладів.

      Цієї миті прийшов Модрух, приніс ще одну погану звістку. Робітники на фабриці попросили підвищення їм заробітної платні, і, оскільки це не було виконано, вони припинили працювати. Кіттен поглянула на свого чоловіка, і коли побачила, що він холоднокровний та спокійний, раптово заспокоїлася сама. Цілком новим для себе тоном вона мовила:

      – Ти все влаштовуєш на фабриці, чи не так? Я попіклуюся про будинок.

      Вона простягнула йому руку, яку він здивовано потиснув, та швидко пішла до будинку. Тут вона віддавала необхідні накази, спокійно, розумно і розважливо. Спочатку вона відвела свою дитину в безпечне місце, потім сховала касу та коштовності. Зрештою вона зняла зі стіни маленький револьвер, зарядила його і поклала до кишені своєї кацавейки.

      Раптом знадвору полинув шум. Увійшла банда п’яних головорізів, які почали нападати на робітників.

      Ватажок страйкарів Бореску вигукнув:

      – Ви маєте рацію, усіх євреїв нам потрібно вигнати, – і озброївся залізним прутом.

      Інші зробили те саме, і тепер вони почали з несамовитими криками вриватися до фабрики, брама якої була зачинена за наказом Модруха.

      Інші намагалися пробратися до будинку. Але раптом Модрух розлютився, і вони боязко відступили від нього. Він почав говорити з ними, і його розумні слова, здавалося, подіяли, але Бореску різко перервав його і вхопив його за барки.

      – Гроші або життя, єврею! – заволав він.

      Інші схопили Модруха за руки. Він видавався приреченим.

      Тоді його дружина кинулася до робітників і відтіснила Бореску.

      – Що ти хочеш, – запитала вона, її вогненні очі, здавалося, готові були пронизати будь-кого, хто надто близько підійшов до її чоловіка: – грабіжнику, вбивце!

      – Нам потрібні ваші гроші, – відповів ватажок і знову схопив власника фабрики.

      Геть! – сказала Кіттен востаннє.

      – Геть її! – вигукнув Бореску, і решта здійняли залізні прути.

      Але Кіттен дістала револьвер із кишені та вистрілила в Бореску. Він похитнувся, відпустив її чоловіка, а потім упав перед нею, як раб перед своєю коханкою.

      Вона стала поруч із чоловіком та дивилася вогненними очима. Тримаючи револьвер у правій руці, вона направила зброю