Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії. Леопольд фон Захер-Мазох

вона повернулася, завали відразу почали розчищати, і на їхньому місці невдовзі здійнялася нова будівля. Кіттен Петерсіл перемогла труднощі долі. Закляття, яке утримувало її душу в полоні, було зруйноване. Коли ялинку, прикрашену стрічками, було встановлено на даху нової будівлі, і старший муляр, тримаючи кухоль із вином, вітав згори будівельників, які стояли з родиною на подвір’ї, маленькі ручки гарненької жінки неквапом вибралися з м’яких рукавів кацавейки й обвилися навколо шиї Модруха, мов чарівна петля.

      – Ми чимало втратили, – сказала вона, піднявши сяючі очі на чоловіка, – але я перемогла все.

      – Ти, нарешті, задоволена мною? – запитав Модрух, усміхаючись.

      – О! Я така щаслива! – вигукнула вона. – Бог покарав мене, але Його рука вивела мене, як колись Його народ із Єгипту, від рабства до свободи, від темряви до світла.

      Фальшивий талер. Південна Німеччина

      рСвято кущ

      Приблизно в середині вересня після довгої відсутності Мартін Фрідліб повернувся на батьківщину, до великого міста на півдні Німеччини.

      Того вечора всі ізраїльські родини говорили про його повернення, а також Зіндель, найзаможніший єврей міста, який володів значною частиною фабрики іграшок.

      – Що він тепер матиме від того, – сказав Зіндель, – витратив усі свої статки на навчання і лишився сьогодні без копійки в кишені. Що Мартін робитиме зараз? Стане тягарем для громади.

      – Вважаю, йому це не потрібно, – відповіла фрау Леонора Зіндель, яка була поціновувачкою прекрасного. – Він навчався у провідних університетах Мюнхена, Берліна, Гейдельберга, Праги та Відня, він об’їхав Італію, Францію і Нідерланди. Подорожував, бачив усі галереї, всі дивовижні скарби мистецтва старовини та сучасності.

      – Який зиск він має з цього зараз? – глузливо запитав Зіндель.

      – Він мистецтвознавець, – сказала Леонора, – нині він пише книгу, а потім стане професором.

      – А проте це може нічого не принести.

      – Ой! Є професори, які отримують десять тисяч марок на рік і більше.

      – Добре, подивимось.

      Дебора, дочка Зінделя, не зронила ні слова, вона продовжувала мовчки працювати над лялькою, яку вдягала, але все, що вона почула, відразу ж викликало співчуття та інтерес до молодого вченого. Наступного ранку, коли Мартін їх відвідав, вона увійшла до вітальні, серце її калатало.

      Час від часу Мартін залюбки поглядав на струнку фігуру, чисте незаймане обличчя Дебори, і вона знаходила його неймовірно мужнім і дотепним. Коли Мартін підвівся, щоб уже йти, таємничий зв’язок між ними обома був встановлений. Мати відразу відчула це і, оскільки молодий професор, як вона називала Мартіна, зачарував її, вона запросила його на обід, водночас запропонувавши, – адже у нього немає ні батька, ні матері, – будувати з ними шатро[7], бо свято було вже на порозі. Мартін із вдячністю погодився, і Дебора почервоніла,

7

Ідеться про Суккот («куща», «шатро») – семиденне юдейське свято на згадку про кущі, у яких жили ізраїльтяни у пустелі після виходу з Єгипту. Цього часу за традицією здійснюють трапези (а гожими днями й ночують) поза домівкою, у шатрі (кущі).