Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов

роботою» колгоспівського бугая і кнура, що «ніколи не відмовляється з дозволу артілі йоркширить місцеві селянські поросята» (І—150). І далі (лишилось ще 3/4 сторінки): про вишні, дуже смачні, і про те, що в жінок у колективі «і очіпки на місці, і волосся ціле».

      Все. Звичайно, в «усмішці» нема ніякого узагальнення, що допомогло б усвідомити ідею колективізації. Це – єдина «усмішка» про колектив, в усіх томах «усмішок». Натомість підхіхікування над словом «колектив», сухий репортаж по замовленню.

      Отже, в селянських «усмішках» Остапа Вишні на весь свій жалюгідний зріст постає персона куркульського агітатора, який не випускав можливості, щоб, прикрившись чи то жартом, чи то «ідеологічно-витриманими темами», – протягти контрреволюційну куркульську агітацію.

      2. ОСТАП ВИШНЯ І МАШИНА

      Ми не знайдемо, звичайно, жодної «усмішки» Остапа Вишні, де б говорилося про машину, як засіб переведення сільського господарства на соціалістичні рельси. З розібраних вище «усмішок» ми бачили, що Вишня навпаки агітує за передачу машин до рук куркульства.

      Звичайно, у Остапа Вишні ми можемо знайти такі плаксиві вигуки: «Ой, дайте індустрію! ой дайте!» (ІII—243).

      І ще: «Та даймо ж машину! та пробі даймо ж машину! А то тільки: кидь! кид!» (І—140).

      Звичайно ж, що оспіваному Остапом Вишнею куркулеві дуже бажано було б, щоб йому дали трактора і щоб він міг почувати себе так, як показано в іншій гуморесці Остапа Вишні, в тій, що лише «вставляй штепселі», а електрика все сама зробить. І поруч з цим благанням куркуля про одержання машин у цілій низці «усмішок» Остап Вишня, на перший погляд незрозуміло для чого, намагається запевнити, що селянство з машиною упоратися не може.

      «Машину якусь десь побачили.

      Ой, не підходь! Ой, не підходь! Бо так тобі й голову одкрутить.

      Не бачиш хіба як крутиться? Не чуєш хіба, як гуде?.. Ой, не підходь!» (III—47).

      Таке удаване протиріччя стає дещо зрозумілішим, коли ми звернемося до іншої «усмішки» Остапа Вишні. «Він такий, він може…» (І—49). Тут відбувається майже те саме, що й в «усмішці» з купівлею трактора куркулем. Трактор куплений, тільки уже не «міцним мужичком», а селянами, тобто очевидно колгоспом, або Созом. І от коли Остап Вишня в першій «усмішці» натякав на те, що трактор, куплений куркулем, потрапив до обережних і дбайливих куркулячих рук, то тут, в колективі, справу він повертає зовсім інакше.

      Механік, що притранспортував трактор до села, повернувся до міста. Тоді селяни почали випробовувати трактора самі:

      «Сідай ти тепер, Іване, на трактора: подивимось, як він у нас їхатиме!.. Ти ж сам придивлявся, куди його той механік крутив!»

      Іван сів на трактора, пустив його, трактор поїхав, але зупинити чи правильно скерувати його Іван уже не зумів. І коли трактор перекинув кілька парканів… – «пощастило якось то Іванові сіпнути за підходящу пружину. Трактор і став. Став, дивиться на Івана, головою хитає та щось і каже. А що він сказав, – спитайте у Івана…» (І—50).

      Насамперед