Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов

зробилося, і чого я – думаю – не комісія?» (III—221).

      Остап Вишня сам розшифровує ті реакційні куркульські тенденції, що є в нього в питаннях мови: «місцева ініціатива – химерне слово, а без нього ні в сільраді, ні в кооперативі – неможна. Сказати – «почин» по-простому дуже» (II—181). Адже кожному цілковито ясно, що слово «почин» – це зовсім не «місцева ініціатива», що мовні тенденції Остапа Вишні збігаються з пропозиціями російського мракобіса адмірала Шишкова говорити замість «калоші» – «мокроступи», що мовна практика, керована КП(б)У, практика, що живе і в колгоспі і серед українського робітництва, геть знищила, перекинула догори ногами реакційні, куркульські установки Остапа Вишні і його націоналістичної свори.

      На цьому короткому зауваженні щодо мовних установок Остапа Вишні можна з цим питанням і покінчити, адже націоналістичні куркульські вуха «короля українського гумору» виразно стирчать з цих двох прикладів.

      2. У ОСТАПА ВИШНІ БУЛА СВОЯ ТЕХНІКА КОМІЧНОГО

      Ця техніка комічного цілковито збігається з куркульською обмеженістю і некультурністю мовних поглядів Вишні.

      Основа дотепу у Вишні є зниження поняття, при чому зниження саме в розумінні вульгаризації, здешевлення, опошлення. Певне поняття розчленяється Остапом Вишнею на два відтінки, або береться одразу два розуміння одного й того самого слова і т. д. Класичним прикладом для цього править початок «Літературних усмішок». «Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не від якогось там іншого дієслова» (IV—5). Цей, як дехто вважає, дотеп свого часу нажив великої слави Остапу Вишні, і вдячний автор щедро з того «дотепу» користався, варіюючи і повторюючи його багато разів на більшу славу своєї писанини.

      1. «Писатиме, сказав батько, коли я, сидячи на підлозі, розводив рукою калюжу» (І—9).

      2. «Вийде було батько за клуню:

      – Гнатко. А йди но сюди! Що то ти, шеймин хлопець, повиробляв?

      – То, тату, макети». (418)

      3. «Коли дитина замислиться і сяде на голому місті, хіба йому дадуть як слід подумати?

      Зразу ж мати пужне:

      – А деж ото сів ти, сукин син! Нема тобі за сажем місця?» (І—10).

      4. «Наука – скажете, така штука, що її давати комусь чи сприймати без штанів навіть краще: більш площа сприймати». (I—53) і т. д.

      Ця, м’яко висловлюючись, філософія одхожого місця, гумористика пісуарів і іронія ватерклозетів смакується просто таки як тонка французька кухня. Успіхом, що межує з успіхом триповерхової лайки, порнографічної листівки, похабного анекдоту, глибоким внутрішнім цинізмом і смердяковщиною, віє від чотирьох наведених дотепів.

      В слідуючій категорії дотепів Вишня похваляється брутальністю в думках незвичайною.

      1. «Коли спитаєш у баби про діда чи там про прадіда, вона завжди казала:

      – «Отаке стерво було, як і ти оце…» (І – 8).

      2. «Розплоджується населення не інкубаторами. – Коли дасть бог уродить, у нас ця справа