Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов

цього опису видно, як фальшиво-ідеалістично подає Вишня постать (?) соціалістичної революції. Звичайно, з такого образу можна було б тільки сміятись, коли б сама гумореска не промовляла чогось більшого. А от що каже Революція Обивателю:

      «Я в бурі буряній принесла тобі машини, домни, паси… А ти «запальнички» почав робити… Я засвітила твої мартени, я завертіла твої машини»… і т. д. (III—67).

      Що хотів сказати Остап Вишня оцією розмовою між революцією і обивателем? І насамперед, що він розуміє під словом «обиватель»? Як ми бачили з наведених цитат, революція каже, що вона віддала йому машини. Кому віддала революція машини? Пролетаріату. А чому Остап Вишня називає його обивателем?

      Для пояснення цього досить пригадати те дике скавучання, яке доводилось чути з боку Хвильового і хвильовістів, з приводу непу. «Сталася зрада революції» – так гукали Хвильові. Тепер прекрасно відомо, чого коштувало оте їх «надреволюційне» виття. Класовий ворог будь-яким способом хотів зробити наклеп на чергову стадію соціалістичного будівництва з тим, щоб підірвати віру в правдивість генеральної лінії партії і зрештою повернути рядянську країну на шляхи капіталізму й фашизму. При чому останнє вони теж назвали «революцією». Як ми бачимо, Вишня й тут докладає своєї краплинки отрути, порівнюючи будівника соціалізму до обивателя, не гідного революції.

      4. МИСТЕЦЬКА МАШКАРА ОСТАПА ВИШНІ

      Націоналістичні друзі Остапа Вишні завжди намагалися довести, спираючись на минулу участь Остапа в радянській пресі, що Остап Вишня – це неухильний і моментальний популяризатор всіх заходів радянської влади, «Остап Вишня – це український Дем’ян Бєдний» – ось що намагалися вони довести.

      Але досить нам прочитати Вишневу автобіографію, щоб зрозуміти, що це була цілковита брехня. Почитаймо, що пише сам Вишня про себе:

      «Весь тягар громадянської війни переніс: і в черзі по пайки стояв і дрова саночками возив… а найтяжче було носити два пуда борошна… а таки доніс. Не кинув «здобутків революції» (I—16).

      «Ну, а потім під’їхала платформа, мене й посадили. Потім випустили, але я вже з тої платформи не злазив. Нема дурних» (I—16).

      «Чого я був у Кам’янці, питаєте? Та того ж, чого й ви» (I—17).

      От тобі й «Дем’ян Бєдний»! Колишній петлюрівець, що вже був один раз в БУПРі за свою контрреволюційну діяльність, а потім, випущений звідти, спритно спромігся провадити цю контрреволюційну діяльність в галузі літератури. Ось що він був насправді. І ще пише, що «з радянської платформи не злазив: нема дурнів» (I—16).

      Справжню ціну цим словам тепер дуже легко підшукати.

      Наостанку я хотів би ще раз на одному-двох прикладах показати убогість мистецьких засобів Остапа Вишні. (От він пише, наприклад: «Я фотографую з свого, звичайного, погляду, життя на селі» (I—45). І от як ця «фотографія» провадиться: Робота: «аж гуде». «Тільки гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп» (I—59). «Мантачать коси: дзень-дзень, дзень-дзень!» (I—80, I—134). Косять «рівномірно як годинник ссшш… ссшш… ссшш» (I—81), «в повітрі камертони золоті: дззз, дззз, дззз»