Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов

хоч за своїм звичаєм автор не добирає принципової ріжниці між нужником та власним вікном.

      Автор всіляко намагається підкреслити, що село для нього… «не з тез статистичних відомостей повітпродкомісарів, не з донесеннів сільрад і виконкомів – не офіціальне село, таке собі село» (I—31).

      Що цим мало бути сказано? Очевидно, одне: хоч ви як не намагайтесь радянізувати і колективізувати село, а воно собі є не ваше, не офіціальне, а наше, куркульське.

      От які риси вишукує Остап Вишня в радянському селі:

      «А так тихенько в нас. Оремо. Сіємо. Плодимось, як і всі православні. Живемо, одне слово» (I—34).

      «Отак просто школа. А після школи розправа. А так живе старчиха. А навскоси кума Уляна. А посередині майданчик. А на майданчику свині» (I—32).

      «До церкви дзвонять… А дзвін малиновий, та тіль – гу-гу-гу – cобаки гавкають. Одне слово – село» (II—19). Селян Остап Вишня подає як справжніх дегенератів. Та справа не тільки в тому. От наприклад, в «усмішці». «Пошти що й здря» Остап Вишня намагається показати, що село взагалі нездатне ні на який поступ. В цій «усмішці» селянин відмовляється від культурних нововведень за допомогою зачарованого кола: земля не вкупі – не можна культурно господарювати, а землевпорядкуватися не можна – бо земля не однакова і т. д. От, мовляв, яка є справжня психологія сучасного селянина, а ви ще намагаєтесь його на колективізацію тягти.

      Дійсність, велетенська революція в сучасному колективізованому селі блискуче спростувала цей контрреволюційний наклеп Остапа Вишні. Та він докладає всіх зусиль, щоб показати удаване банкротство будь-якого заходу радянської влади, вжитого до поліпшення побутових умов селян: «У селі є потребилівка. Це в кращому разі, а найчастіше – «Стребилівка», що – «отут вона в мене сидить», отут – це значить «під грудьми», або «в печінках» (II—19).

      А от і продовження:

      «Але є одна штука, що трохи не примусила мене при в’їзді в село рявкнуть:

      «Повстаньте, гнані і голодні!»

      Щоб ви гадали, що це за «штука»?

      Можно подумати, що Вишня побачив трактора.

      «Арка!» (І—33).

      От, мовляв, єдине, що змінилося на селі. Поставили арку.

      Тут ми підійшли до цілої серії «усмішок», де Остап Вишня планово розглядає відповідні галузі життя радянського села:

      «Головполітосвіта», «Жінвідділ», «Освіта», «Охорона народного здоров’я» і інш.

      Що ж є в цих «усмішках»?

      В «усмішці» «Головполітосвіта» автор всіляко підкреслює те, які грандіозні установи Головполітосвіти є в місті, а от в селі, мовляв, нічого нема. Село перебуває абсолютно за межами культурних заходів радянської влади.

      «Он через дорогу під куминими Уляниними ворітьми – кілька колодок лежить. Ото й є наша Головполітосвіта» (І – 43).

      Що там відбувається? «Лапання», ідіотичні похабні співи, «спання парами».

      І все – вся Головполітосвіта.

      Жінвідділ – жіночі плітки, церковні інтереси, над якими переважає розбита череп’яна ринка. Змалювання справжньої