Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов

досягти Остап Вишня в усіх цих «усмішках»? Показати село таким закоснявілим, що його, мовляв, не можна зсунути з віковічних хуторянсько-куркульських позицій нікому. Намагатися одбити бажання їхати до нього й працювати там провідникам ідей радянської влади і, нарешті, подати всю сільську роботу партії і радянської влади, як зверхнє очковтирательство, командування згори і формалістику.

      А от іще одна надзвичайно нахабна «усмішка». В ній Остап Вишня намагається агітувати за передплату на газети. На газети ненависної йому радянської влади. От він і «агітує»:

      «Передплачуйте» – щоб їх використовувати на цигарки.

      Найбільше виразності набуває стиль Остапа Вишні, коли він дістає змогу рекламувати куркуля. От, наприклад, «усмішка» – «Коли в голові лій». Остап Вишня вишукує куркуля, якогось Рудя, що побував у Франції, там навчився агротехніці і пристосував її до своєї «пасіки величенької», господарства – 20 десятин на 15 чоловік родини і т. д. Вишня не шкодує жодних фарб, щоб розписати, який це зразковий господар, цей Рудь. І звичайно, стає зрозумілим, що мав почувати Остап Вишня, коли майно таких Рудів підчас розкуркулення експропріювали для колективу.

      Недалеко пішов від цієї «усмішки» Остап Вишня в своєму «Ярмарку»:

      «І все ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мекає, ірже, ремиґає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, матюкається, заприсягається, пахне, смердить, воняє, кудкудахкає, квокче, смалить одне одного по руках, грає на гармонію, на скрипку, причитує, п’є квас, їсть тараню, одригує, ікає, «булькає», лускає насіння і крутиться на каруселі» (І—203).

      Усю цю сцену Остап Вишня закінчує лише одним словом: «Ярмарок!»

      Таким мажорним акордом супроводить автор не радянський, а куркульський ярмарок. Коли ми порівняємо цю усмішку з попередньою, то це тільки ствердить контрреволюційну послідовність Вишні.

      Виключно цікава для Остапа Вишні «усмішка» «Ось воно як» (II—117).

      Ця «усмішка» нібито агітує за ощадкаси. Мова в ній іде про ощадливого середняка, Петра Федоровича Трактора, що скористався з послуг ощадкаси. «Проводив він культурне господарювання, корову злучав з сименталом, кобилу з арденом, свиню з йоркширом». В 1925 році він спродав худобу, «по хазяйству все справив. Подививсь – залишилось. І так залишилось, що як рахував, на вікна поглядав». Середняк нібито виходить трошки підозрілий, нібито він багатший за середняка. Але слухаємо далі: Поклав цей «середняк» гроші до ощадкаси. Каси по неділях закриті, отже, коли в ці дні до нього приходили гості, він не міг купувати горілки, бо вдома грошей не було, а ощадкаса була зачинена. Що ж зробив на ощаджені від продажу худоби гроші цей «середняк»?

      – «Трактора Петро Федорович на ті гроші купив, – он воно як.

      Чи випили – питаєте, як трактор купили?

      – Випили.

      – Але тоді вже можна.

      Хто трактора купить, тому можна випить, тільки не самогона» (II—119).

      Виникає низка запитань: 1. Що це за середняк, що міг