Казки, легенди, притчі. Герман Гессе

уподібнившись самотньому глядачеві, споглядав усю цю дивовижну красу. Однак, яким би сильним не було його бажання піти до людей і повеселитися разом із ними, насолодитися святом у колі друзів, поруч із нареченою ще дужче, ще нестримніше хотілося йому окинути все це своїм допитливим поглядом чутливого спостерігача, ввібрати в себе, нічого не пропустивши, й зобразити в довершених віршах синяву ночі, танець вогнів на воді, як і людські веселощі та тугу мовчазного глядача, який притулився до стовбура дерева, що росло на березі ріки, схилившись над водою. Він відчув, що жодне свято, ніякі веселощі на цій землі ніколи повністю не ощасливлять його і не розвіють нудьгу і сум, що навіть у бурхливому вирі життя він так і буде чужинцем, самотнім спостерігачем. Він відчував, що його душа з-поміж багатьох інших улаштована так, що він приречений відчувати водночас радість бачення земної краси та приховане бажання чужинця. І від цього йому ставало сумно, й він замислювався над своєю долею. Його думки досягли невдовзі своєї мети: він зрозумів, що істинне і повне задоволення стане для нього доступним тільки тоді, коли він зможе показати світ у своїх віршах так довершено, що у цих образах володітиме просвітленим й увіковіченим світом.

      Не встиг Хань Фук отямитися й розібратися, чи це йому так сниться, чи це насправді з ним так відбувається, як до його вух долинув тихенький шурхіт. І в ту саму мить він побачив біля стовбура дерева незнайому людину – старого чоловіка поважного віку у фіалковому вбранні й з гідними поваги рисами. Випроставшись, він ушанував незнайомця вітанням, як це належить вчиняти щодо вельмож і старійшин. Однак той тільки посміхнувся і промовив кілька віршів, у яких було все, про що юнак щойно розмірковував і що сам відчував. І вірші ці, складені за правилами великих майстрів, були такими чудовими й довершеними, що у юнака від подивування мало серце не стало.

      – Хто ти, незнайомцю, що вмієш читати з моєї душі й промовляєш такі чудові вірші, які я ще жодного разу не чув ні від кого зі своїх учителів? – вигукнув юнак і низько вклонився.

      Незнайомець знову посміхнувся, але цього разу посмішкою людини, що досягла довершеності, і проказав у відповідь:

      – Якщо ти захочеш стати поетом, то приходь до мене. Ти знайдеш мою хатину біля джерела великої ріки у північно-західних горах. Мене звати Майстер Божественного Слова.

      І, проказавши таке, старий відійшов у вузьку тінь, що її відкидав стовбур дерева, і тієї ж митті безслідно зник. Марно оглядався і шукав його Хань Фук – незнайомець як крізь землю провалився, і юнак вирішив, що це й справді був сон, який спричинила втома. Він спішно попрямував до човнів і приєднався до свята, однак серед розмов і звуків флейти йому постійно вчувався таємничий голос незнайомця. Душа його, здавалося, полетіла слідом за ним, бо він сидів байдужий до всього, занурений у мрії в самому розпалі веселощів, і щасливі люди довкола дразнили його своєю залюбленістю в життя.

      Через кілька днів батько Хань Фука вирішив, врешті-решт, скликати всіх своїх друзів і рідних, щоб визначити день весілля,