Казки, легенди, притчі. Герман Гессе

горища. То був господар будинку, він розчахнув двері й, сміючись, заговорив до юнаків. Мелодія скрипки урвалася, а мовчазний слухач підстрибнув, немовби пройнятий якимось різким болем. Скрипаль теж спохмурнів, розгніваний тим, що хтось порушив їхнє усамітнення, і з докором глянув на господаря, який сміявся. Але той нічого не помічав, і, немовби напідпитку, розмахував руками і твердив:

      – Ет, ви дурні, сидите собі та все граєте на скрипці, а там увесь світ змінився! Прокиньтесь! Біжіть швидше, бо можете не встигнути! На ринковій площі один чоловік здійснює будь-які побажання. Тепер вам уже не треба буде тулитися в комірчині під дахом і нагромаджувати борги за житло. Хутчіше, хутчіше, доки ще не пізно! Я сьогодні теж розбагатів!

      Скрипаль подивовано слухав цю промову, й оскільки господар не збирався дати їм чистий спокій, відклав скрипку й надів капелюха; його приятель мовчки пішов за ним. Ледве вони вийшли за поріг, як завважили, що місто й справді змінилося найчудовішим чином; в тузі та сум’ятті, як уві сні, простували вони повз будинки, які ще вчора були сірими, перехнябленими, низенькими, а тепер – високі й чепурні, немов палаци. Люди, яких вони знали як злидарів, їздили тепер у чотиримісних каретах або гордо визирали з вікон розкішних будинків. Миршавий чоловічок, на вигляд кравець, із маленьким песиком, спітнілий і змучений, пер великий мішок, із прорізів якого на землю сипалися золоті монети.

      Ноги самі винесли юнаків на ринкову площу до крамниці з люстерками. Незнайомець зустрів їх такими словами:

      – Ви, як видно, не поспішаєте із заповітними бажаннями. Я вже було зібрався йти геть. Нумо ж, кажіть, не соромлячись, чого б ви собі хотіли.

      Скрипаль труснув головою і промовив:

      – Ах, чому ви не дали мені спокою? Мені нічого не потрібно!

      – Нічого? Подумай добре! – вигукнув незнайомець. – Ти можеш забажати все, чого тільки захоче твоя душа.

      Скрипаль заплющив на мить очі й замислився. Затим тихо проказав:

      – Я хотів би мати скрипку й грати на ній так чудово, щоб мирська марнота більше ніколи не турбувала мене.

      У ту саму мить у його руках опинилася красуня скрипка й смичок, він притиснув скрипку до підборіддя й заграв – полинула солодка, могутня мелодія, немов райський наспів. Люди заслухалися й затихли, а скрипаль грав дедалі натхненніше, чарівніше, і ось уже невидимі руки підхопили його й понесли невідомо куди, тільки здалеку долинала його музика, легка й осяйна, як вечірня зоря.

      – А ти? Чого ти бажаєш? – запитав незнайомець другого юнака.

      – Ви забрали в мене все, навіть скрипаля! – вигукнув той. – Мені нічого не потрібно від життя, аби тільки я мав змогу вслуховуватися і бачити, і розмірковувати про непоминуче. Тому я хотів би стати горою, велетенською горою як весь Фальдумський край, щоб моя вершина сягала небесної висі.

      У ту саму мить під землею прокотився гул, і все довкруж захиталося. Почувся передзвін скла, дзеркала одне за одним падали додолу й розбивалися на дзурки