Казки, легенди, притчі. Герман Гессе

низько на чоло капелюха, але було так темно, що в цьому не було жодної потреби. У правій руці він тримав букет білих троянд, що матово мерехтіли у темряві. Той, хто сидів у засаді, напружив зір і звів гачок.

      Той, що підійшов до будинку, подивився вгору, але в будинку не було жодного вогника. Тоді він підійшов до дверей, нахилився й поцілував залізну клямку замка.

      У цю мить щось зблиснуло, пролунав гуркіт, і слабке відлуння від нього покотилося глибиною парку. Чоловік із трояндами впав на коліна, затим звалився спиною на гравій і вже так і лежав, злегка здригаючись.

      Стрілець перечекав у засаді доволі тривалий час, але ніхто не з’являвся, а в будинку панувала тиша. Тоді він обережно підійшов ближче й нахилився над застреленим чоловіком, із голови якого сповз капелюх. Зніяковіло й здивовано він впізнав поета Флоріберта.

      – Ще й оцей! – простогнав він і пішов геть.

      Чайні троянди лежали розсипаними по землі, одна з них застигла у крові вбитого.

      У селі дзвони пробили першу годину. Небо щільніше затягли бліді хмари, до яких, мов сонний велетень, стриміла велетенська вежа замка. Рейн тихо співав свою пісню й котив повільним потоком хвилі, а в глибині чорного парку ще далеко за північ співала одна самотинна пташка.

      1906

      Фальдум

Ярмарок

      Дорога, що вела до міста Фальдум, бігла то поміж пагорбами, то лісами, то привільними зеленими лугами, то полями, і чим ближче до міста, тим частіше зустрічалися селянські двори, майори, сади й невеликі сільські хатки. Море було звідси далеко, ніхто з тутешніх мешканців ніколи не бачив його, і світ, здавалося, складався з одних пригірків, чарівливих тихих виярків, перелісків, ріллі та плодових садів. Усього в цій місцині було в достатку: і фруктів, і деревини, і молока, і м’яса, і яблук, і горіхів. Села тішили погляд своєю охайністю та затишком, і люди тут жили здебільшого добрі, працьовиті, старанні, не любили небезпечних чи ризикованих справ, кожен тішився, що сусід живе не краще й не гірше, ніж він сам. Так був влаштований цей край – Фальдум; зрештою, як і в інших країнах, де все також пливе за своїм звичаєм, доки не трапиться щось особливе.

      Мальовничу дорогу до міста Фальдума – і місто, і країна мали однакову назву – із першими криками півнів жваво заповнював люд. Таке можна було спостерігати о цій порі раз на рік, тому що в місті сьогодні мав відбутися великий ярмарок, і на двадцять миль у цілій окрузі не було жодного селянина чи селянки, майстра, підмайстра чи учня, наймита чи поденниці, юнака чи дівчини, хто б не думав про ярмарок і не мріяв відвідати його. Однак не всі могли потрапити туди, адже хтось повинен був доглядати за худобою, за дітками, за старими й немічними; і якщо вже комусь і випав жереб зостатися вдома, то нинішній рік видавався йому мало не втраченим, і сонечко, яке із самого ранку сяяло по-святковому яскраво в синяві пізнього літа, зовсім не тішило його.

      На ярмарок поспішали господині й служниці з кошиками в руках, ретельно поголені й причепурені парубки з гвоздикою чи айстрою в петельці, школярки з дбайливо заплетеними