Весела наука. Фридрих Вильгельм Ницше

бабрає, дідько його шквар!

      То я приречений на базгранину? —

      Перо вмочаю сміло в каламар,

      І, знай, рядки виводжу без упину.

      Я втішений, що – в справі цій мастак —

      Чимало ще я зможу написати!

      А що у тих писаннях сенсу брак…

      Хіба читає хто мої трактати?

60Вищі люди

      Цей сходить ввись – його хвалімо!

      Та інший сходить з височин!

      Від наших вихвалянь він вільний,

      З вишніх він чистин!

61Говорить скептик

      Життя напів спливло,

      Збігає час, душа твоя тремтить!

      Заблукана давно

      Шукає – не знайде; вагання мить?

      Життя напів спливло:

      Облуда, біль – годинами щемить!

      Нащо тобі воно?

      Причин причину мушу я знайти!

62Оце чоловік

      Так! Звідки я, мені відомо!

      Я ненаситний, наче пломінь

      Я сяйвом спалюю себе;

      Єдино світло осягаю,

      А присок – все, що я лишаю:

      Я пломінь, що зійшов з небес.

63Зоряна мораль

      Твій шлях орбіти обійма,

      То що тобі всесвітня тьма!

      Крізь час і простір радо плинь!

      Юдоль чужу тобі – відринь!

      Світи віддаленим світам:

      Тобі переступ співчуття,

      Й одна чеснота: чистота!

      Книга перша

      1

      Вчителі – про мету існування. Хоч прихильним, а хоч злим оком дивлюсь я на людей, я завжди бачу їх – усіх разом і кожного окремо – зосередженими на одному завданні: вони роблять те, що стосується збереження людського роду. І, звичайно ж, не з любові до цього роду, а тільки тому, що немає в них нічого не давнішого, потужнішого, невблаганнішого, непереборнішого за цей інстинкт – бо він є сутністю нашого роду й племені. Хоча ми, через свою звичну короткозорість, охоче беремося до розрізнення ближніх своїх на корисних і шкідливих, добрих і поганих, по триваліших роздумах і зваживши на масштаби справи, ми втрачаємо впевненість у доречности такого ретельного розподілу і, зрештою, полишаємо його. Навіть найшкідливіша людина може виявитися найбільш корисною з точки зору збереження виду, оскільки вона плекає у собі – чи, завдяки своїм діям, в інших – імпульси, без яких людство давно б зледащіло і занепало. Ненависть, зловтіха, хижість, властолюбство і решта того, що називають злом, належить до дивовижної економіки збереження виду – безперечно, вкрай дорогої, марнотратної і, в цілому, доволі безглуздої економіки, що, однак, досі переконливо виправдала себе у збереженні нашого виду. Я, зрештою, не знаю, чи здатний ти, мій любий товаришу, мій ближній, жити на шкоду роду людському, тобто «нерозумно» й «погано»: те, що могло завдати шкоди виду, ймовірно, вимерло впродовж тисячоліть і тепер є однією з речей, недоступних навіть Богові. Віддайся цілковито своїм найкращим чи найгіршим бажанням, і, перш за все, загинь! – в обох випадках ти, ймовірно, у який-небудь спосіб, таки виявишся заступником і благодійником людства і, відповідно, здобудеш серед людей і хвалу, і глузи! Однак ти ніколи не знайдеш того, хто зміг би сповна висміяти тебе, індивіда, так, щоб ясно донести до твоєї свідомості твою мушину нікчемність і жаб’ячу