Весела наука. Фридрих Вильгельм Ницше

– нема з того пуття.

      Ти, що ідеш своїм шляхом увись,

      До світла винеси, з чим я возивсь.

24Лікування песимізму

      Ти знову кривишся й плюєш,

      І знов старої ти співаєш:

      Ніщо твій смак не вдовольняє?

      Мені ти серце розіб’єш!

      Іди за мною, друже…Ось!

      Найліпший лік від диспепсії:

      Ковтай мерщій, без істерії

      Цю жабу жирну! Уляглось?

25Прохання

      Я знаю багатьох людей

      Про себе ж геть нема ідей!

      Либонь заблизько придивляюсь –

      В очах собі геть розпливаюсь.

      Себе щоб ліпше упізнати,

      Десь далі маю влаштуватись.

      Не так далеко, як мій враг!

      А друг чого ж далеко так?

      Між ним і мною осередок!

      Про що прошу, чи доберете?

26Моя жорстокість

      Я маю понад сотню сходин

      Здолати ввись. Гука зі споду:

      «Жорстокий ти! Ми ж не камінні!»

      Я маю вгору йти по сходах,

      Не-хоч, а підставляйте спини!

27Мандрівник

      «Де й дівся шлях! Кругом смертельна тиша!»

      Ти з волі власної той битий шлях залишив!

      Мандрівнику, тверезим оком скинь!

      Ти заблукав – біда тобі й загин.

28На розраду початківцям

      Глянь – під рохкання свиняче

      Беркица мале дитя!

      Безпорадне, тільки плаче,

      Дибатиме до пуття?

      Так, навчиться, безперечно,

      І танок покаже свій!

      Як на дві ноги зіпнеться,

      Рушить ще й на голові.

29Егоїзм небесного тіла

      Якби круглесеньким барилом

      Круг себе я, знай, не крутилось,

      Мене могло би присмалити,

      Бо я при сонці мушу жити.

30Ближній

      Мені мій ближній не до шмиги:

      Нехай ішов би неборак

      За обрій дальній; а відтак,

      Мені за зірку бути міг би!..

31Прихований святий

      Щоб своєю благодаттю

      Нам не надто допікати,

      Зображаєш дідька ти.

      Попри машкару, одначе,

      Видко по очах – святий!

32Невільний

      А. Чого стоїть він там безгласно

      І прислухається так жасно?

      Чого він так заціпенів?

      Б. Як всі, хто ланцюги носив,

      Він чує скрізь кайданів брязкіт.

33Самотній

      Не попихач нікому я, ані керманич.

      Покірний? Ні! А владний? Ні, тим паче!

      Як не страшний собі – то вже й нікому:

      А владу завжди страх бере, відомо.

      Собі ж себе вождем я не призначу!

      Люблю, як лісова й морська звірина,

      У милий заблуд затишно поринуть,

      Щоб потім знов з туману далечіні,

      Себе ж таки додому приманити

      Себе самим собою спокусити.

34Seneca et hoc genus omne[6]

      Папір пером своїм дере —

      Премудрість в коментарії —

      Мов справді primum scribere,

      Deinde philosophari.[7]

35Лід

      Так!

6

Сенека і до нього подібні (лат.).

7

Primum scribere, deinde philosophari – «спершу писати, потім філософствувати»; саркастично переінакшена давня сентенція Primum vivere deinde philosophari – «спершу (подбати про) життя, потім філософствувати».