На твердій землі. Улас Самчук

Читать онлайн.
Название На твердій землі
Автор произведения Улас Самчук
Жанр Современная зарубежная литература
Серия
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2020
isbn



Скачать книгу

простір, для мене залишалось лиш окраєць сходів, внизу у кухні, перевдягнутий у вечірній одяг, Михайло наливав чарки «канадського клубу» з джінджірелом[66] і льодом.

      – Знаєш, Михайле, що він мені обіцяє? Брильянтовий перстень за тисячу двісті доларів і поїздку на Флориду. За брильянти! За Флориду! – підняла вона чарку.

      Вона була втіленням запашної, рожевої радости і запашного, рожевого щастя, Михайло спокійно сміявся, я достосувався до загальної атмосфери, ми всі троє випили і почали збиратися до відходу. Марта, дарма що цілий день приготовлялась, все ще не була готова, побігла ще раз нагору до спальні і довго там барилася… А мене Михайло покликав до телефону, дзвонила одна мало знайома пані і питала, чи я буду на балі, я був трохи здивований, а одночасно вдоволений – хтось десь і для чогось цікавиться мною.

      Ми з Михайлом чекаємо. Але ось у всій своїй стихії, як пишний розпущений павич, сходить вниз Марта, я подав їй тепле, легке, зі сірим каракулевим коміром пальто і ми, ніби троє жреців, які збираються приносити криваву жертву, урочисто виходимо і сходимо вниз, де нас чекає нове, блискуче чудо з назвою Шевролет.

      – То я маю сидіти сама? Ніколи! – протестувала Марта, коли ми намірялися примістити її на задньому сидженні.

      – Але ваші роби, – перечили ми.

      – Но-но-но! Це вам не вигорить, Павле, ви тут зі мною, – протестувала вона.

      – До ваших послуг, мадам! – відповів я.

      Ми заняли заднє сидження, Мартина сукня, як лютий звір, загнала мене в самий кут, Михайло залишився сам за керівницею.

      Відчувався піднесений, густо-рожево-оксамитний настрій свята, змішаний із запахом французького одеколону, все бундючно настовбурчене, вулиця, як звичайно в суботу, завантажена машинами, наше слухняне авто терпеливо і вперто продиралося крізь гущу механіки, розливно й невротично мигали неонові реклами, був, мабуть, вітер, бо хідниками під ногами пішоходів металось зграйками сухе листя.

      Ми з Мартою сиділи рівно, як фараонська пара, вирізьблена на колонах святині, її вольовий профіль з вольовим носом час до часу обливався сяйвом світел, в темноті зо всіх боків мигали кольори. Ми мовчали, але моя безбожницька думка бавилась спокусами уяви, нервова рука Марти мордувала мене своїми дотиками, її сукня наводила терор, і я не мав сили розірвати цієї течії єднання з чемности, з приємности, з легковажности, ця гра виразно нас бавила, і ми просувалися крізь ту масу настрою, і чим ми більше наближалися до готелю Парк-Плаза, що на розі вулиць Блур і Авеню Роуд, тим та маса ставала густішою, гарячішою, бентежливішою.

      І ось нарешті вісімнадцять поверхів готелю, а з ним не менша проблема паркування. Його офіційна паркувальна площа цілковито вичерпана, залишалось шукати місця деінде. Машини поволі під’їжджали до входу готелю, висипали на хідники одягнених у бальові сукні жінок і від’їжджали в невідоме шукати для себе пристановища.

      Ми вирішили не розбивати нашого товариства, одразу їхати за пошуками паркування, а потім пішки вертатися до готелю. За чверть години нам це пощастило осягнути, ми залишили нашу машину на одній з бічних вулиць і почали боротьбу з вітром, що дув нам напроти. Особливо терпіли сукня й зачіска Марти,



<p>66</p>

Джінджірел (англ. Gingerella) – безалкогольний імбирний напій.