Смерть Юди. Роман Іваничук

Рода – Даждьбог… Хто вміє слухати, той чує, як усе на цій землі уміє розмовляти: зілечко до зілечка притуляється, зілечко до зілечка озивається; барвінок, любисток, рута й васильки нашіптують молодим про любов і зводять їх – зірвеш листок, послухаєш і знаєш, хто полюбив; лобода провістить горе, сухе дерево застереже перед нечистою силою, зозуля вдівство й розлуку накує, крук-трупожер лихо накличе, бусол домівку обереже й заколише своєю мовою малят, цвіркун насюрчить дітям казок на всю ніч, тільки жито мовчить, напружуючись у праці великій: соків із землі набирає, щоб нас прогодувати… В Оріяні люди найдобріші в світі: хто заходить у хату, того охороняє родинний бог: гостя кривдити не можна – хто гостя прожене, тому сусіди хату спалять. А полоняника відпускаємо на волю. Тільки зрадника люто караємо – виганяємо з нашої землі, бо найбільшою для людини покарою є втрата раю…

      І далі йшли апостоли горі Бористеном – до межі світів, і чудно їм було з дива оріянського. А може, то не над Йорданом, а над Россю визначив колись Господь місце для Едему, може, то на цій землі праотці людства спізнали солод гріха первородного? – думав Андрій. – А може, тепер, в сію мить Божої вічності, запримітив Яхве оріянський народ й готує його для великого чуда в майбутньому, а про свій народ забув, розсердившись на гебреїв за гріхи їхні? Можливо, Господь завершив уже свої справи над Йорданом і, викупивши гріхи Ізраїля кров’ю свого сина, приглянувся до безтурботного молодого народу, в якого щойно розпочався ріст, й ось посилає йому через нас ідею єдиного Бога?

      Думав Тома: на півдні старий світ умирає, а тут тільки народжується. Чи варто його тривожити – як же то тяжко бути вибраним народом! Але ніщо в світі не зупиняється на грані дитинства, все приходить до своєї зрілості, а зрілість – то трудне випробування. Хай благословить мене Господь вийти разом з цим народом на його Голготу! Він надто довірливий, і треба його спам’ятати від надмірної доброти – щоб не погубила оріян гостинність їхня. У них відсутній сумнів щодо людської порядності й Божої непомильності, в них відсутнє невір’я! Невже аж тоді, коли сповниться круг віків і прийде до народу старість, – народиться у них свій Тома Невірний, який переконуватиме довірливих у несправедливості Господній і будитиме розлінивлений у вірі люд до власного чину? Прости мені, Яхве, але ж свої досліди над моїм народом, оглупленим вірою і спонадіяним лише на Твою силу, – надто дорого нам оплачуються. Як довго йшли ми з неволі, виригуючи єгипетський хліб, що ним з ласки Твоєї один тільки раз нагодував наш народ Йосиф? Яка ж постигне гебреїв іще кара за те, що заспокоєні вибраністю й марно сподіваючись на Твій абсолютний розум, котрий підмінив їм розум їхній, не зуміли піднятися духом до тієї висоти, щоб зуміти відрізнити злодія від Бога й зважитися вибрати для свого діла не Варавву, а Христа?

      Від хати до хати, від села до села зиґзицею шугала вістка про двох провісників нового Бога, що зійшли на оріянську