Щось більше за нас. Владимир Винниченко

Абсолютно! Ні, я вас жду в 12 рівно!

      По цьому мені лишалося подивуватися йому й обіцяти прийти рівно в 12. Він ще трохи посидів, розказав, як знайти театр, кудою вийти, кудою пройти, застібнув чумарку і став прощатись. Подаючи востаннє руку, він ще раз, і навіть строго, нагадав мені «рівно 12!» і поважно вийшов із кімнати, як виходять звичайно на сцені королі за куліси.

III

      Рівно без двадцяти дванадцять я запер номер і пішов одшукувать театр. Пройшов, як наказано мені було, базар, де поважно і пристойно ходили парами повбирані євреї (тоді були якраз якісь їхні свята), завернув у якийсь глухий перевулочок, де крім дерези, лопухів та кропиви попід глухими тинами нічого не видно було, і вийшов на ту вулицю, де повинен був бути театр. Вийшов, глянув просто, глянув назад – і нічого похожого на театр не побачив. Звичайні чистенькі, біленькі хатки у садочках, широка зелена вулиця зі стежкою під одним боком, подекуди стрункі, високі тополі, та й годі. А будинка, що мав бути театром, не було.

      – Чи не помилився я? – подумав я, але, перевіривши себе, мусив-таки признати, що це таки та вулиця.

      – Дивно, – стиснув я плечима і, не знаючи, що робити далі, став посеред улиці. А на ній хоч би одна жива людина, – неначе вимерло все. Постояв я, постояв та вже хотів рушати назад, коли це з одного двору, біля якого стояла крамничка під залізною покрівлею, вийшла червона жіноча постать, за нею дві чоловічі в сіренькому й жовтенькому і, оглядаючи одно одного зо всіх боків, пішли просто на мене. Я зрозумів, що то єврейчики йшли на плац «у праходке». Почекавши, поки вони порівняються зі мною, я звернувся до них і спитав, де грає трупа Гаркуна-Задунайського.

      – Теа-а-атр? – перепитав мене сіренький єврейчик. – Вам на приставлєння хатітся пасматрєть?

      Я сказав, що мені тільки треба знати, де театр.

      – Что значить «на приставлєння пасматрєть»! – умить визвірилась на нього червона євреєчка. (На голові в неї був ще солом’яний капелюшок із зеленою великою птицею.) Тібє спрашувають, де тєатр, так ти скажі. Что значить «пасматрєть!»… ви пайдіть прямо до єтому большое дєрево… Вот…

      – Там будіть вивіска сапожнік… Так ви… – перебив її сіренький, але мусив замовкнути, бо євреєчка зараз же з презирством зупинила його:

      – Что значить «вивіска»! Как онє знайдуть вивіска, єслі оні не знають, как студова іті? Так ви ідіть прямо. А єслі ви повідіте большоє дєрєво, так ви станьте… Там ви павідіте афіше… Так ви зайдьоте у фортке і пайдьотє уп’ять прямо. У сад будіть тєа-а-тр…

      – Толькі там тіпер нічего нє-єт… – знов умішався сіренький, але знов зупинився.

      – Что значить «нічево нєт»? Какоє тібє дєло! Їм нужно тєатр, так онє йому шукають! Ти сібє ідьош, і онє сібє ідуть, так оні тібє не спрашувають, куда ти ідьош… Так ви ідіте прямо і больше нічево?.. До свіданія! – кінчила і пішла.

      Мовчазний жовтенький і цікавий сіренький ще раз окинули мене цікавими поглядами й рушили за нею.

      Я подякував і пішов. Найшов «большоє дєрево», вивіску шевця