Хотин. Ю. В. Сорока

особисто.

      – Панів? – здійняв брови Сагайдачний.

      Ходкевич зробив вигляд, що не почув.

      – Коли ми зможемо очікувати вас?

      – Але я вже тут, прошу пана! Стою поряд із вами.

      – Я волів би жартувати за інших обставин!

      Ходкевич уже лаяв себе за той порив, з яким він зустрів козацького ватажка.

      – Я не жартую, ваша милість. Зі мною лише загін охорони. Я щойно з Варшави, – відповів Сагайдачний.

      Ходкевич схилив голову. Дійсно, з чого він узяв, що Сагайдачний приведе військо? Адже доповідали, і неодноразово, що на чолі Бородавка, і тримається він досить твердо. На таку швидку зміну влади розраховувати не доводилось.

      – Як там Варшава? – змінив він тему.

      – Варшава непохитно вірить у вас, пане Ходкевич.

      – Так, так… мені б ту віру. Ви розумієте, що Порта переважає мої сили майже у десять разів?

      – Ліпше за будь-кого. Я, власне, приїхав з упевненістю, що Бородавка вже тут.

      – У цьому ми з вами помилилися. Тепер я взагалі не впевнений у тому, що він з'явиться… Сідайте, пане Петре, – Ходкевич указав Сагайдачному на високе дубове крісло. Його різьблена спинка здіймалася не менше, ніж на сажень. – Я накажу подати сніданок.

      Доки накривали на стіл, Сагайдачний із цікавістю розглядав інтер'єр кімнати. Хоча вона була меншою за просторі зали польських палаців, оздоблення не відставало від них за пишністю. Високі, майже до стелі зашиті темним дубом стіни, блискучий мармур підлоги. Дещо бракувало світла. Єдиним його джерелом слугували вузькі венеціанські вітражі, що на них було зображено боротьбу Георгія-Побідоносця зі змієм. Уздовж стін тягнулися мисливські трофеї та колекція коштовної зброї. Мечі-бастарди, шаблі, пістолі, алебарди… Сагайдачний не міг зрозуміти, для чого Ходкевич це все сюди привіз.

      Нарешті челядь закінчила сервірувати величезний стіл у центрі кімнати, і вони знову залишилися з Ходкевичем наодинці.

      – Прошу вас, – сказав Ходкевич, – вип'ємо за зустріч.

      – Ваше здоров'я! – відказав Сагайдачний і перехилив келих із густим червоним вином.

      Деякий час мовчки жували підсмажену дичину. Потім Ходкевич знову підняв келиха.

      – За нашу спільну перемогу!

      – За вікторію! – відізвався Сагайдачний.

      Випили вдруге. Ще трохи попоївши, витерли губи білосніжними серветками.

      – От що, – почав Ходкевич, – я наказав зібрати військову нараду. Хотів би, щоб ви були присутні. Але скажу одразу, що ваш наступник дуже засмучує нас. Не буде перебільшенням сказати: Бородавка ставить під загрозу успіх цілої кампанії… і, власне, долю козацького війська.

      – Я чув про все, – похмуро відгукнувся Сагайдачний. – Пропоную повернутися до цього на нараді. А зараз хотів би запевнити вас у прихильності козацтва і своїй особисто до польської корони. Я намагатимуся зробити все, що від мене залежить, аби пліч-о-пліч із вами зупинити ворога.

      Ходкевич із пошаною хитнув головою.

      – Дякую вам. Не буду приховувати,