Хотин. Ю. В. Сорока

до Хотина.

      – А що ж вони надумали?

      – Та біс їх знає, поганців. Поживемо – побачимо.

      Незабаром знизу з'явились яничари. Вони несли великі в'язанки хмизу і полотняні мішки з порохом. Залишаючись поза межами досяжності козацьких мушкетів, складали хмиз великим півколом навкруг печери. Нарешті стали зрозумілими їхні наміри. Турки збиралися підкурити козаків, як підкурюють у норі лиса.

      Андрій послинив палець і підняв угору. Ледве відчутний струмінь повітря дув у печеру. Якщо яничари підпалять багаття, у печері скоро не стане чим дихати. Перша думка, що з'явилася в голові Андрія, була зробити вилазку. Миттєвим нападом скинути турків до річки і загасити вогні. Але чим більше він думав, то більше переконувався, що це абсолютно неможливо. Навіть якщо припустити, що козаки прорвуться крізь нищівний вогонь яничарок, залишається питання: чи надовго буде відтягнута їхня доля. Адже через кілька годин турки поновлять запаси дров та пороху. Про те, щоб пробиватися через багатотисячний табір купкою у півсотні душ, а саме стільки їх і залишилося, не могло бути й мови. У повітрі повисло гнітюче чекання.

      Раптом звідкілясь іздалеку пролунав крик ламаною українською мовою:

      – Гей, уруси, виходьте по одному, і падишах залишить вам ваші нікчемні життя!

      – Це що за птиця? – мовив хтось.

      – Ти хто такий? – крикнув Гнида.

      – Я посол великого падишаха, хай продовжить Аллах роки його, пропоную від його імені врятувати ваші нещасні гяурські душі.

      – О-о! Ти, напевне, піп! – знову загув, як у бочку, Гнида.

      Невідомий голос помовчав, засвоюючи почуте. Потім озвався ще один.

      – Великий падишах наказав передати, що ви славні воїни. Він пишається вашою мужністю, тож пропонує вам життя й волю, якщо ви припините опір.

      – Чиє життя? – закричав Андрій.

      – Ваше! – донеслося. – Зараз воно не варте й куруша.

      – Ти там знаєш, скільки воно варте… А воля й без того з нами! Давай торгуйся, може, ще щось маєш?

      – Коли ми запалимо хмиз, вам настане кінець!

      – Ні! Ти не піп, – провадив свого Гнида, – ти потурнак псячий, чого ж ти душі праведні рятувати лізеш?!

      Запанувала мовчанка.

      – За попом пішли. Гнида умовив-таки! – зробив підсумок Андрій.

      – Якщо ви складете зброю і приймете віру пророка, то будете вільними. Вільними й багатими. Повірте, падишах уміє тримати слово, – почулося нарешті.

      – Ну, лицарство, в потурнаки кличуть, підемо?

      Іронічні нотки в голосі Андрія викликали несамовитий сміх серед людей, які вже давно з напруженням очікували смерті. Кількаденна облога, темні стіни печери, ворожий табір, що серед нього вони опинилися, – все це натягувало нерви струною, душило, силкуючись зламати загартовану на Січі волю. Психічна енергія рвалася назовні, загрожувала перетворитися у паніку, жах, що сковував м'язи. І нарешті подолала запони, перетворилася на… гомеричний регіт. Повільно наростаючи, хвиля шаленого сміху вибилася з-під низького склепіння на кам'янисті