Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек

і ввійшов, точніше, не ввійшов, а влетів фельдкурат. Він був без піджака, в самій жилетці й тримав у руці сигару.

      – То ви вже тут? – сказав він Швейкові. – Оце вас привели? Е-е, нема у вас сірників?

      – Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, нема.

      – Е-е, а чому ж у вас нема сірників? Кожен солдат повинен мати сірники, щоб закурити. Солдат, який не має сірників, він є… Що є?

      – Він є, насмілюсь доповісти, без сірників, – відповів Швейк.

      – Дуже правильно, він є без сірників і не може нікому дати прикурити. Це по-перше, а тепер по-друге. Ноги у вас не смердять?

      – Насмілюсь доповісти, не смердять.

      – Так. Це по-друге. А тепер – по-третє. П’єте горілку?

      – Насмілюсь доповісти, горілки не п’ю, тільки ром.

      – Добре, гляньте лишень на цього солдата. Я позичив його на сьогодні у старшого лейтенанта Фельдгубера, це його денщик. А він нічого не п’є, не… неп… питущий, і тому почалапає з маршовою ротою на фронт, бо… бо… та-такої людини мені не треба. Це не денщик, а корова. Та теж п’є лише воду і мукає, як віл. Т-ти, непитущий! – звернувся він до вояка. – І як же тобі не с-сором, йолопе. За це б тобі заїхати зо два рази у вухо!

      Фельдкурат раптом звернув увагу на Швейкових конвоїрів. Вони, хоч як намагалися стояти рівно, хиталися, марно опираючись на свої гвинтівки.

      – Ви п’я… п-п’яні! – сказав фельдкурат. – Ви нажлуктилися під час служби, і за це я звелю вас п-посадити. Швейку, заберіть у них гвинтівки, відведіть на кухню і стережіть, поки не прийде патруль забрати їх. Я зараз зателефо-ну-ну-ную до казарми.

      Таким чином, слова Наполеона «На війні ситуація міняється щохвилини» знайшли тут своє цілковите підтвердження. Вранці вели Швейка під багнетами й боялися, аби він не втік, потім Швейк вів конвоїрів, а врешті – вже сам їх і стеріг.

      Вони не усвідомлювали собі цієї зміни, аж поки, сидячи в кухні, не побачили біля дверей Швейка з гвинтівкою і багнетом.

      – Я б чогось випив! – зітхнув маленький оптиміст, тоді як на довганя знову напав скептицизм і він сказав, що все це підла зрада. Довгань почав голосно обвинувачувати Швейка. Це він, мовляв, наштовхнув їх на таке неподобство. Обіцяв, буцімто завтра його повісять, а тепер з усього видно, що вся та історія зі сповіддю й вішанням – тільки жарти.

      Швейк відмовчувався і походжав біля дверей.

      – Ну й бовдури ж ми, – бідкався довгань. Нарешті Швейк, вислухавши всі звинувачення, заявив:

      – Тепер ви принаймні бачите, що військова служба вам не мед. Я виконую свій обов’язок. Я так само вклепався в цю історію, як і ви, але, як кажуть, мені всміхнулося щастя.

      – Я б таки чогось випив, – розпачливо повторював оптиміст.

      Довгань підвівся і непевним кроком попрямував до дверей. – Пусти нас додому, – сказав він Швейкові, – не дурій, колего!

      – Три кроки від мене! – відповів Швейк. – Я вас мушу стерегти. Ми тепер не знайомі.

      У дверях з’явився фельдкурат:

      – Я… я ніяк не можу додзвонитися до тих казарм. Ідіть додому і запам’ятайте собі, що напиватися під час