Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек

танцюєте чардаш? – спитав він у Швейка. – Вмієте «Танець ведмедя»? Ось так… – Він хотів підстрибнути і впав на Швейка. Той відбоксував його як слід і поклав на сидіння.

      – Мені чогось хочеться, – кричав фельдкурат, – але я не знаю чого. Ви не знаєте, чого мені хочеться? – Він безнадійно похнюпився, потім серйозно сказав: – А що мені до того, чого я хочу? І вам, пане, до цього немає діла. Я вас не знаю! Як ви смієте дивитися на мене? Вмієте фехтувати?

      На мить він став войовничий і спробував скинути Швейка з сидіння.

      Потім, коли Швейк його заспокоїв, безцеремонно давши відчути свою фізичну перевагу, фельдкурат запитав:

      – Сьогодні понеділок чи п’ятниця?

      Він захотів також дізнатись, що нині: грудень чи червень, і взагалі виявив хист ставити найрізноманітніші запитання:

      – Ви одружені?! Любите горгонзолу[134]? У вас удома є блошиці? Як вам живеться? Ваш песик хворів на чумку?

      Потім зробився відвертим. Розповів, що винен за кавалерійські чоботи, нагай і сідло, що хворів на трипер і лікував його марганцівкою.

      – Ні про що інше не було часу й подумати, – гикаючи, сказав він. – Можливо, це здається вам досить неприємним, але скажіть – гик! гик! – що мені робити? Гик! Ви мусите мені пробачити… Термосом, – вів далі фельдкурат, забувши, про що говорив перед тим, – називається така посудина, яка зберігає напої та їжу в первісній температурі. Як на вашу думку, колего, яка гра чесніша, «фербель» чи «двадцять одно»? Я таки десь бачив тебе, – вигукнув він, намагаючись обійняти Швейка і поцілувати його слинявими губами. – Ми ж разом ходили до школи. Ти славний хлопець, – ніжно промовив він і почав гладити свою ногу. – Як ти виріс із того часу, відколи я тебе не бачив. Побачивши тебе, я забуваю про всі свої страждання.

      Нарешті його охопив поетичний настрій, і він завів мову про повернення до сонячного світанку щасливих створінь і палких сердець.

      Потім упав навколішки й почав молитися: «Богородице Діво, радуйся», – причому реготав на весь голос.

      Коли вони приїхали, його ніяк не можна було витягти з екіпажу.

      – Ми ще не приїхали, – репетував він. – Допоможіть! Мене викрадають! Хочу їхати далі! – Його буквально довелося виколупувати з дрожок, як вареного слимака з мушлі. На мить здалося, що його розірвуть, бо він учепився ногами за сидіння. При цьому фельдкурат голосно реготав, гадаючи, що обдурив їх.

      – Ви мене розірвете, панове!

      Потім його потягли нагору сходами у квартиру й кинули, мов лантух, на канапу. Тут він заявив, що не платитиме за автомобіль, бо не замовляв його. Понад чверть години Швейк і візник мучилися, поки втовкмачили йому, що це були дрожки.

      Але фельдкурат протестував, запевняючи, що їздить лише фіакрами.

      – Ви мене хочете обдурити, – заявив він, значуще підморгуючи Швейкові й візникові. – Ми ж ішли пішки.

      Потім у пориві великодушності кинув гаманець візникові:

      – Бери все! Ich kann bezahlen![135]. Я не трушуся над крейцером.

      Справедливіше було б сказати, що він не труситься над тридцятьма шістьма крейцерами, бо в гаманці більше й не

134

Любите горгонзолу? – італійський сир з жирністю 38—54 % (в залежн. від виду). Визріває в спец. формах, змащених сумішшю воску, сала і оксиду заліза. Назва походить від італ. містечка в Ломбардії.

135

Я спроможний заплатити! (нім.)