Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек

він зібрався, мабуть, засвистіти якусь мелодію, але замість цього з його губ зринуло таке розкотисте «тпр-р», що коні зупинилися. Коли за наказом Швейка вони поїхали далі, фельдкурат почав замість сигарети розкурювати мундштук.

      – Не горить, – промовив він розпачливо, вичиркавши цілу коробочку сірників. – Це ви на них дмухаєте.

      Але зараз же з’їхав на інше і засміявся:

      – Ну й кумедія! Ми в трамваї самі. Еге ж, колего? – І почав нишпорити по кишенях.

      – Я загубив квиток, – вигукнув він. – Зупиніть! Цей квиток треба знайти!

      Та врешті безнадійно махнув рукою.

      – Хай їдуть… – І почав мурмотіти:—У більшості випадків… так, все гаразд… У всіх випадках… Ви помиляєтесь…

      Третій поверх?… Це відмовка… Йдеться не про мене, а про вас, вельможна пані… Платити… Брав чорну каву…

      Уже в напівсні посварився з якимсь уявним ворогом, який буцімто заперечував його право сидіти в ресторані біля вікна. Потім дрожки здалися йому поїздом, і, вихилившись набік, він загукав на всю вулицю по-чеському і по-німецькому:

      – Німбурк, пересадка!

      Швейк притяг його до себе, і фельдкурат, забувши про поїзд, почав імітувати різних тварин. Найдовше він імітував півня, і його «кукуріку» переможно лунало з дрожок.

      Взагалі якийсь час фельдкурат був дуже рухливий, непосидючий і намагався вистрибнути на брук, обзиваючи хуліганами людей, яких вони минали. Пізніше він викинув на вулицю носову хусточку і заволав, щоб візник зупинився, бо він, мовляв, загубив багаж. Потім почав оповідати:

      – В Будєйовіце був один барабанщик. Оженився він, а за рік помер, – і зненацька зареготав. – Смішний анекдот? Еге ж?

      Швейк увесь час поводився з фельдкуратом безжалісно суворо. При найменших спробах фельдкурата щось устругнути, наприклад, випасти на брук або зламати сидіння, Швейк раз у раз стусав його попід ребра, і фельдкурат сприймав це на диво байдуже. Лише один раз він спробував збунтуватись і вискочити з дрожок, заявивши, що далі не поїде, мовляв, знає: замість Будєйовіце вони їдуть до Подмоклі. Але Швейк моментально й повністю ліквідував бунт і примусив фельдкурата повернутися до попередньої позиції на сидінні, пильнуючи, аби той не заснув. Найделікатніші слова, яких він ужив при цьому, були: «Не спи, падлюко!»

      На фельдкурата раптом напала меланхолія: він почав плакати, випитуючи в Швейка, чи була в нього мама.

      – Я, люди добрі, самотній на цьому світі, – кричав він з дрожок. – Заступіться за мене!

      – Не ганьби мене, – картав його Швейк. – Перестань, а то всі побачать, що ти насмоктався.

      – Я нічого не пив, друже, – відповів фельдкурат. – Я геть тверезий.

      Нараз він устав і козирнув:

      – Ich melde gehorsam, Herr Oberst, ich bin besoffen[130]. Я свиня, – повторив він разів десять підряд із щирим розпачем.

      І, звертаючись до Швейка, заскиглив:

      – Викиньте мене з машини. Нащо ви мене з собою везете? – Врешті сів і замурмотів:– «Навколо місяця круги…» Ви, пане капітане, вірите в безсмертність душі? А кінь може потрапити на небо?

      Далі він почав голосно реготати, але за хвильку посумнішав

130

Насмілюсь доповісти, пане полковнику, я п’яний (нім.).