Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек

спитав довгань.

      – Не знаю.

      – От бач, не знаєш, а балакаєш… Карлів міст вони пройшли мовчки. Але на Карловій вулиці товстун знову заговорив до Швейка:

      – Ти не знаєш, нащо ми ведем тебе до фельдкурата?

      – На сповідь, – байдуже відповів Швейк, – завтра мене вішатимуть. Це завжди так робиться, і таку процедуру називають духовною розрадою.

      – А за що тебе, так би мовити, теє?.. – обережно спитав довгань, тоді як товстун співчутливо поглянув на Швейка. Обидва були сільські ремісники й батьки родин.

      – Не знаю, – відповів Швейк, добродушно всміхаючись. – Я нічого не знаю, мабуть, така вже доля.

      – Либонь, тобі така нещаслива планета вийшла, – співчутливо, із знанням справи зауважив маленький. – У нас в Ясенній біля Йозефова ще за прусської війни теж повісили одного. Прийшли по нього, нічого йому не сказали і в Йозефові повісили.

      – А по-моєму, – сказав скептично довготелесий, – так, ні сіло ні впало, не вішають. Мусить же бути якась причина, щоб усе це обґрунтувати.

      – Коли немає війни, – зазначив Швейк, – воно обґрунтовується, але під час війни хто зважатиме на якусь одну людину. Однаково, чи загине на фронті, чи вдома її повісять. Пішки чи за возом – один дідько.

      – Послухай-но, чи ти, бува, не пхав носа до тієї політики? – спитав довгань. З його тону видно було, що в нього прокидається симпатія до Швейка.

      – Ще й до якої політики! – усміхнувся Швейк.

      – А чи ти часом не національний соціаліст[116]? Тепер товстун став обережний і втрутився в розмову.

      – А що нам до нього? – сказав він. – Дивіться, всюди повно людей, і всі витріщаються на нас. Коли б принаймні ми могли в якомусь під’їзді зняти багнети, щоб не так упадати в очі. Ти не втечеш? А то ми матимемо неприємності. Правда ж, Тоніку? – звернувся він до довганя; той тихо промовив:

      – Багнети можна було б зняти. Адже він наш.

      Тонік перестав бути скептиком і сповнився співчуттям до Швейка.

      Вони знайшли під’їзд, де зняли багнети, і товстун дозволив Швейкові йти поруч нього.

      – Ти б, може, закурив, га? – спитав він. – А чи… – Він хотів спитати: «А чи дадуть тобі покурити, перш ніж повісять!» – але не докінчив речення, відчуваючи, що це було б нетактовно.

      Вони закурили, і конвоїри почали розповідати Швейкові про свої родини, які живуть в районі Градец Кралове, про жінок, дітей, про шматок поля, про єдину корівчину.

      – Пити хочеться, – заявив Швейк. Довгань і малий перезирнулися.

      – Десь на один кухоль і ми знайшли б, – сказав малий, відчуваючи, що довгань не проти. – Але куди-небудь так, щоб не впадало в вічі.

      – Ходімо в «Куклік»[117], – запропонував Швейк, – гвинтівки можна лишити в кухні, шинкарем там Серабона, сокіл[118], його можете не боятися. Там грає скрипка і гармонія, – говорив він далі, – заходять туди і вуличні дівчата та інші пристойні люди, яких

116

…національний соціаліст – член чеської радикальної партії, яку в 1898 р. заснував Й. В. Клофач (1868—1942) – міністр оборони Чехословаччини (1918—1920). Метою її створення були соціальні реформи і зближення всіх верств населення на національному ґрунті. До неї входили, переважно, робітники, дрібні підприємці, державні службовці та вчителі. Її членом (з 1922 р.) був Е. Бенеш – президент Чехословаччини (1935—1948). Головними засадами політики партії на початку її існування був антимілітаризм і чеський національний радикалізм. З фашизмом нічого спільного не має.

Після початку Першої світової війни членів партії було піддано репресіям (деяких навіть страчено), а самого Клофача заарештовано. Так що запитання конвоїра Швейка було цілком обґрунтованим.

117

«Куклік» – празька пивниця.

118

сокіл – член відомої чеської гімнастичної організації «Сокіл», засн. в 1862 р. М. Тиршом. Її осередки існували по всій Австро-Угорщині, зокрема і в Галичині.