Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей. Сборник

вона до царівни, розказала, чого прийшла, а царівна й каже:

      – Як пошиє твій син такі черевички, щоб на мою ногу якраз прийшлись, то піду за нього заміж.

      Пішла вона додому та й каже синові:

      – Казала царівна, як ти пошиєш їй такі черевички, щоб на її ногу прийпшись, то піде за тебе заміж.

      – Добре, – каже, – пошию.

      Увечері вийшов надвір, перекинув з руки на руку перстень – зараз і назбігалося слуг. От він і каже їм:

      – Щоб мені до ранку були черевички, золотом шиті, а сріблом підбиті, і щоб ті черевички якраз прийпшись царівні на ногу.

      На другий день устає він – уже черевички готові стоять. Взяла мати черевички і понесла царівні.

      Поміряла вона – якраз на її ногу. От вона й каже:

      – Скажи своєму синові, щоб він пошив мені за одну ніч сукню до вінця і щоб та сукня була не довга і не коротка, не тісна і не широка – щоб вона саме на мене прийшлась.

      Пішла мати додому та й розказала синові, що загадала царівна.

      – Добре, – каже, – мамо, лягайте спати: все зроблю, що б вона мені не загадала.

      Полягали спати, а він вийшов надвір, перекинув перстень з руки на руку – зараз слуг найшло такого, що страх!

      – Щоб мені, – каже, – до ранку була сукня із такої матерії, що світиться так, як сонце, і щоб та сукня саме прийшлась на царівну.

      – Добре, все зробимо.

      Ліг він спати. на другий день устає й каже матері:

      – Ну, йдіть, мамо, до царівни та й несіть сукню. Що вона ще скаже?

      – Що ж я, – каже, – сину, понесу? Де ж та сукня?

      Пішов він до стола, підняв хустку, – так у хаті і засяяло, неначе сонце зійшло.

      – Ось, мамо, на столі сукня лежить під хусткою – несіть її!

      Взяла вона сукню та й понесла. Приходить до царівни, а вона й питає:

      – А що ти нам скажеш, жінко добра?

      – Принесла, – каже, – вам сукню до вінця.

      Як відкрила вона ту сукню – так у покоях і загорілось усе. наділа царівна її, стала перед дзеркалом, подивилась – аж підскочила: так зраділа, що така гарна зробилась. Пройшла вона раз по світлиці, пройшла вдруге – просто як сонечко; так від неї й сяє.

      – Ну, – каже, – жінко добра, нехай він мені ще зробить міст від мого палацу аж до тієї церкви, де ми будемо вінчатися, і щоб той міст був із срібла й золота. Як міст буде готовий, тоді підемо до вінця.

      Приходить та жінка додому та й каже синові:

      – Казала царівна, щоб був міст від того палацу, де вона живе, до церкви. Казала, щоб той міст ти зробив із золота та срібла.

      – Добре, – каже, – мамо, лягайте ж відпочивати.

      Полягали ввечері спати, а він вийшов надвір, перекинув з руки на руку перстень – такого слуг насходилось, що й двір тісний став. От він їм і каже:

      – Щоб мені до ранку був міст із срібла й золота від палацу царівниного до церкви, – я там буду вінчатися, – і щоб, як туди я буду з царівною їхати, з обох боків цвіли яблуньки, груші, вишні, черешні, а як назад буду їхати, то щоб уже все поспівало.

      – Добре, – кажуть, – до ранку все буде так, як ви хочете.

      На другий день устає він, вийшов з хати,