Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

а останній матеріал пропив, пропив липу на трьох апостолів. Опохмелився і думає: «Що ж його робити? Приїде з монастиря комісія приймати роботу, а матеріалу нема. Безпремінно повісять!»

      А була в цього різчика добра жінка, красива й розумна.

      – Не журись, – каже, – чоловіче, якось воно та буде!

      Вдяглася жінка гарненько, взяла відра і пішла по воду повз попів двір.

      А піп був удівець…

      Поздоровкалася привітно:

      – Здрастуйте, батюшечко!

      Слово за словом, а піп питає:

      – Чи не можна прийти сьогодні увечері?

      – А чого ж не можна, приходьте, батюшечко, – і назначила попу якусь там певну годину.

      Таким же побитом пішла жінка й повз дияконів двір.

      Загледів диякон, ахикнув… Слово по слову… Назначила й дияконові певний час.

      Потім жінка пішла повз двір старости. Довго й не балакали.

      – Прийду, – каже староста, – до тебе сьогодні увечері.

      Повернулася жінка додому, розповіла чоловікові: так, мов, і так, будь увечері напоготові.

      Прийшов і вечір.

      Чоловік сховався в сінях. Дожидають гостей…

      Недовго ждали, ось уже й піп стукає у віконце.

      Впустила жінка попа в хату. Витягла вареників з печі, подала чарку…

      Захмелів піп, став залицятися до жінки. Тільки-но обняти хотів, аж тут чоловік у двері – стук-стук!..

      – Ой лихо мені! – скрикнула. – Де ж вас заховати, батюшечко?

      І показала:

      – Роздягайтесь, батюшко, наголо та ставайте з апостолами в ряд!

      Нікуди подітися попові, покорився, став з апостолами в один ряд.

      Тільки-но збулася попа, аж ось і диякон у хаті. Посадила за стіл, почастувала чаркою. Тільки що хотів диякон обійняти, коли чоловік у сінях – стук-стук!..

      – Роздягайтесь хутчій та становіться в ряд з апостолами, – наказала жінка дияконові. Став і диякон.

      Аж ось і староста:

      – А здорова будь, молодице, в хаті!

      Та тільки-но хотів зачепити молодицю, а тут чоловік у сінях – стук-стук! Мусив і староста роздягатись наголо та ставати в ряд з апостолами.

      Ну, поставали всі троє і стоять, грішним тілом світять.

      Аж ось і комісія з монастиря – просто до різчика у двір: ігумен, настоятель і ще якийсь там чин. Приїхали гроші платить, роботу забирати.

      Зайшли до хати. Пішли по ряду апостолів – усіх дванадцять. Обдивляються. Дійшли аж до того краю, де староста стоїть.

      – Гарна робота! – хвалить ігумен. – Як живий!

      – Тільки навіщо апостолові, – каже ігумен, – грішне тіло? Чи не можна без нього?

      – Можна й без нього, – озивається різчик, – для нас це пусте діло, вмить одріжемо!

      І вже бере різчик у руки долото… Ex, як почув це староста, як зірветься з місця та – плиг у вікно! А за ним диякон, а за ним піп…

      А різчик як закричить:

      – Держіть їх! Держіть усіх, а то розбіжаться! Держіть, а то я за них не одвічаю!

      Ну, тут ігумен став просити різчика, покинь, мовляв, долото, чоловіче, нехай уже буде так, як є…

      Отак визволила жінка свого чоловіка з біди. А то б повісили, неодмінно