Святослав (укр.). Семен Скляренко

сіней праворуч і ліворуч тяглися довгі вузькі переходи. Ліворуч – перехід до княжої стравниці, праворуч – ще один перехід, обабіч якого видно було двері багатьох світлиць: в одній ждали своєї черги й дрімали вночі гридні, ще в одній жив ларник[30] Переніг, що беріг харатії князів і їхні печаті, в самому куточку тулився християнський священик Григорій, якого княгиня тримала біля себе на Горі.

      Це був добрячий поверх, будували його стіни в давні часи, і ніби перший камінь в них поклав сам Кий. Пізніші ж князі добудовували його й поширювали. Але все тут було, як і колись: у сінях і переходах стояли важкі світильники, під стелею висіли свічада, камінь підлоги витертий був до блиску тисячами ніг, тут пахло землею й цвіллю, звуки кроків лунали глухо, невиразно.

      Зовсім інший вигляд мав другий поверх терема, який звичайно всі називали верхом. Туди вели широкі сходи, в кінці яких була Людна палата, де звичайно збирались ті, що ждали виходу княгині або ж готувались увійти в Золоту палату. Тут іноді, сидячи в кріслі під вікном, чинила суд і правду княгиня.

      З другого ж боку від сходів починався самий верх. Тут була Золота палата, покої князів. Особливо вражала тих, кому щастило потрапити на верх, Золота палата. Була вона, як на ті часи, досить велика – кроків тридцять завдовжки, десять-п’ятнадцять завширшки. Знадвору через вузькі, але високі вікна, в олов’яні рами яких вставлено було скляні круглі шибки, сюди вливалось багато світла, все в палаті сяяло й блищало: срібні світильники попід стінами, свічада під стелею, високий поміст в кінці палати, де стояло велике, викладене золотом крісло, два золоті перехрещені списи над ним – знамена княжі, і ще два такі ж, але менші крісла без списів обабіч.

      Проте не все сяяло в цій палаті. Попід її стінами стояли важкі, темні дубові лави, а над ними на стінах ряд у ряд тьмяно поблискували поїдені прозеленню шоломи, кольчуги, щити, списи.

      Тому, хто ніколи не був у цій палаті, спочатку здавалося, що то встали з лав, стоять попід стінами якісь велетні, богатирі. Та ні, на лавах звичайно, коли входив князь, сиділи воєводи й бояри, зброя ж на стінах належала покійним київським князям. Тут висіла зброя й обладунок перших київських воєвод – залізний, клепаний такими ж цвяхами шолом без заборола, який колись носив Кий, його щит і топір і такі ж шоломи й топори воєвод-князів Щека й Хорива. З-поміж іншого виділялися шолом і броня князя Олега. По них кожний міг бачити, що князь був надзвичайно високий, широкий у плечах, мав велику славу, бо і шолом, і броня-меч, і щит князя Олега блищали золотом і сріблом, всипані були дорогоцінним камінням. Недалеко від цієї зброї висіли шолом і меч князя Ігоря, його броня й щит у кількох місцях погнуті були мечем.

      І тому, хто проходив тут, через Золоту палату, особливо ж у вечірні години, коли промені сонця мінливо грали на стінах, здавалося, що за цими шоломами крізь щілини заборол світяться очі людей, що броні ці ще теплі від людських сердець.

      У палаті було кілька дверей – праворуч і ліворуч, що вели до світлиць княгині й княжичів,

30

Ларник – княжий писець і охоронник печаті.