Сад Гетсиманський. Іван Багряний

говорять злі язики й Охріменко. Тим часом Карапетьян справляв враження дуже порядної людини, дотепної й гострої на язик, лише безмежного й одчайдухого циніка, що достославний вірменський гумор довів до віртуозності, глузуючи сам із себе й своїх братів крові.

      Найперше Карапетьян перед тим, як почати оповідати фрагменти, натоптав свою люльку (чудо тюремного мистецтва, зроблене з процідженого хліба, тертої цегли й паленої гуми) в формі чорта Мефістофеля, до речі, в профіль дуже подібного до самого Карапетьяна, – натоптав її махоркою, припалив у інженера Н., а тоді затягнувся, пустив хмару диму й, дивлячись на інженера, з безподібною щирістю й простотою душевною промовив:

      – Карошій тюрма ті пастроїл… Карошій… Спасіба, брат…

      Помовчав. А тоді обернув лице до рудого аматора аеродромів:

      – А ти маєш бальшой вуха – так добре слухай. Следоватиль спитає, а ти й не будеш знати, що Карапетьян казав. І пропали твої вуха – одірве начальник разом з твоєю карошей башкой…

      Сміх. Карапетьян помовчав після такого вступу, а тоді почав оповідати свої фрагменти, нанизуючи їх на барвистий разок мальовниче й опукло, як колись його прапрабабуся – перська Шехерезада – свої фантастичні новели «Тисяча й однієї ночі». Говорив він таким барвистим і оригінальним діалектом, який, на жаль, годі відтворити будь-якою іншою мовою. Звичайний же переказ – то лише тінь їхня бліда.

      …І от покликав того дурного Аслана товариш слідчий та й каже:

      – Піп твій сволоч, усіх вірмен завербував. Що ти на це скажеш?

      Аслан мнеться. Сказати «правда» – зле. Сказати «неправда» – також зле. А знає, що піп «таки да» всіх завербував по списку, який йому дав слідчий, всіх підписав, ще й благословив – «належать до контрреволюційної, терористичної, диверсійної, шпигунської, воєнно-повстанської організації». Але сказати це – по-перше, від Бога гріх і страшно, а по-друге, за свою шкуру знов-таки страшно, а по-третє, слідчого страшно, бо він тоді почне бити, щоб признавався за себе й за всіх інших… А що признаєшся – коли піп за всіх «признався»? А слідчий насідає: «Що ти на це скажеш?!» Цебто про попа.

      Думає, думає Аслан і нічого не може придумати. А слідчий напосідає. Бо йому треба знати, чи належав Аслан до контрреволюційної організації і що робив. Цілий день думав Аслан, сидячи на ріжечку стільця та все падаючи з нього, коли слідчий торкався «пальцем» до його бідної голови: «Ну, ти будеш говорити?» Нарешті Аслан не витримав і заволав: – «Я буду говорити!»

      – Говори! – сказав слідчий.

      – Що ж, – сказав Аслан зітхнувши, – пиши, гражданин следователь!.. Піп наш, він – як той бідний Карапет. Як ти його призначив генералом над усіма шпійонами – то йому зле. А як ми його скинемо з генерала, то йому буде ще гірше… Пиши, що все правда і що я – теж контрреволюціонер.

      І питається тоді слідчий в того дурного Аслана, в того чесного чистія черевиків, що не завжди міг розібрати, де ж черевик правий, а де лівий:

      – От