Сад Гетсиманський. Іван Багряний

тощо, щоби висадити один дуже важливий стратегічний міст. Слідчий з великим задоволенням все нотує. Потім слідчому видається за потрібне уточнити, який же саме міст мав Аслан зірвати і як він називається.

      – Як той міст називається? – питає слідчий в Аслана.

      Аслан бачив багато мостів різних в житті, але ніколи не знав жодної назви мосту. Знав він лише, як називався той міст, біля якого він мав постійне місце чистія черевиків: був це Горбатий міст, невелика кам'яна споруда через Лопань, без якої годі б перебратися на другий берег брудного, запльованого потоку-калюжі.

      – Горбатий міст, ось так він називається.

      Слідчий вибухає сміхом. Потім цідить презирливо до розгубленого Аслана:

      – Дурню ти! Горбатий міст вже сто разів зірваний тут такими ж ідіотами, як ти. Вибери собі краще якийсь інший… І що ви всі на тім Горбатім мосту помішалися! Зривай інший міст!

      І бідний Аслан мусив висаджувати інший міст, який йому було призначено слідчим. Що ж до Горбатого моста, то треба сказати правду: Аслан вибрав цей Горбатий міст не тільки тому, що не знав інших назв, а й тому, що то маленький міст, а за маленький міст менша кара. Він хотів і диверсію зробити, й не потрапити під розстріл. Довелося ж називати якийсь великий міст і наражатися на велику кару.

      Всі Асланові гріхи й контрреволюційні пригоди, звичайно, записувалися на рахунок всієї великої, всевірменської організації, і саме тому слідчий намагався витиснути його, як цитрину, до решти. Розохочений, він натискав на Аслана щосили, взявши під тяжкий психічний прес фізичними тортурами. Після диверсії Аслан признається в терорі. Потім – в збройному повстанні, розгортаючи неймовірну, фантастичну свою контрреволюційну епопею.

      Ось він признається в намірі вкрасти крейсер «Червона Україна» й завести його до Вірменії, щоб там його обсадити контрреволюційним військом і потім на ньому приїхати та й розгромити совєтську владу. Слідчий все занотував із задоволенням, бо побачив акцію, закроєну на високу скелю. Асланові він навіть дав склянку молока й відпустив до камери… Але через якийсь час слідчий викликав Аслана знову й почав його бити несамовито, докоряючи склянкою молока та лаючи за нечесний намір обдурити органи революційної законності, ввести їх в блуд, бо ж:

      – Ах ти ж сякий-такий!! Що ж ти брешеш! Як же ж ти хотів завести крейсер «Червона Україна» до Вірменії, як у Вірменії немає моря?!

      Бідолашний Аслан погано знав географію, довго думав і ніяк не міг придумати виходу з такої прикрої ситуації. Вже він був синій, як печінка, від биття, але ніяк не міг розв'язати проблеми успішно з тим крейсером – не міг ані завести його до Вірменії по сухому, ані взагалі дати з ним раду. Нарешті він його «потопив», власне, запланував потопити на втіху слідчому, а натомість щиро признався, що збройне повстання вони – вірмени – мали робити зброєю, привезеною з Персії до Харкова на верблюдах. І от вони «привезли» зброю й заховали її поблизу Харкова на Рашковій дачі. Там були гармати й кулемети, рушниці й шаблюки, і отруйні гази –