Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник). Роман Іваничук

Нічого крамольного не виголошував, виступ його був пройнятий любов'ю до батьківщини, ця категорія начебто не повинна вважатися кари гідною. Та ба! Коли поняття «батьківщина» не ототожнюється з особою царя, то виникає підозра, а про яку він мовить – може, про батьківщину Радищева? Лекція збурювалась оплесками, бо ж таки згадав професор, хоч і скоромовкою, і Радищева, і Новикова, і Лєрмонтова, а ще, на свою біду, щоб підкреслити значущість мовленого, Павлов двічі повторив євангельське: «Хто має вуха, хай слухає!» Цю фразу в Третьому відділі розцінили як революційний заклик, і на другий день Платона Васильовича не стало в Петербурзі. Його заарештували і вислали в Кострому.

      Студенти знову застрайкували на знак солідарності з Павловим. Організувати цей страйк було важче, бо ж професорів запросили, попередньо оплативши, самі слухачі; організація приватного університету сама собою була виявом протесту проти закриття офіційного. Викладачі важко піддавались намовленням студентів і все ж таки погодились: лекції у залі міської думи припинились. Тільки Костомаров приходив і читав свій курс двом-трьом штрейкбрехерам.

      Кажуть, що Чернишевський аж двічі приходив на квартиру Костомарова, просив його не ганьбити свого імені – марно. На цьому дружба між «саратовцями» розірвалася назавжди.

      А ті самі студенти, які колись носили улюбленого професора на руках, зібралися в аудиторії і з глумом, жорстоко його освистали…

      – Я ж казав Ніколадзе, що не довіряю оваціям, – виправдовуючись, мовив Костомаров. – Нині – осанна… Ет!..

      – Ти ж не послухав його поради: хто став речником у певному середовищі, той не сміє ні на йоту відступати від своїх позицій. Французький мислитель Іполит Тен на знак протесту залишив кафедру, коли Франція переживала роки насильства над правом.

      Костомаров нервово змахнув рукою.

      – А хто, хто зайняв його місце, ти не подумав? Протести заради протестів, непотрібні оплески й овації там, де треба розумно мовчати, провокаційні ажіотажі – і неминучий результат: заборона спектаклів, закриття університетів, конфіскація книг, арешти… А потім – духовна і розумова пітьма!

      – Наші погляди на норми поведінки завжди були різні, Миколо. І ми ще не знаємо, хто з нас має рацію. А може, обидва маємо, може, наші крайнощі є зародком майбутнього розумного синтезу?.. Нині вбивають царів. Чи добре це? Напевне, ні. Царський трон від того не опустів. Та знаю одне: іти проти хвилі народного прозріння – безглуздо… Утопісти, народники, соціалісти – все це нове, і, як би нам не хотілося, не обминути його.

      – Ти просив розповісти про Аліну, – перемінив Костомаров тему розмови, і на його обличчя напливла тепла хвиля.

      – Тепер я скажу: потім про це, Миколо. Саме пора, щоб, бува, не стало пізно, вернутися нам у молодість. Адже для цього ми сіли за стіл.

      Тисяча вісімсот сорок сьомий. Малий єфрейтор

      Мене, Миколу Еварестовича Писарєва, відколи я став вільний од розписок про нерозголошення таємниць, часто називають