Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія. Дэниел Гилберт

в тому, що мозок хоче контролювати одержуваний досвід.

      Але нащо нам контроль майбутнього досвіду? На перший погляд це питання здається майже таким же безглуздим, як і те, нащо нам контроль над телевізорами й автівками. Дуже перепрошую. В нас є лобова частка, щоб зазирати в майбутнє. Ми зазираємо в майбутнє, щоб зуміти його передбачити, а передбачаємо для того, щоб мати змогу контролювати. Але навіщо нам узагалі його контролювати? Чом би просто не дозволити майбутньому розвиватися своїм ходом і сприймати його в процесі настання? Чом би не перебувати зараз тут, а згодом – там? На це є дві відповіді, одна з яких напрочуд правильна, а інша – напрочуд неправильна.

      Напрочуд правильна відповідь: людям приємно здійснювати контроль. Їх обходить не стільки майбутнє, скільки сам процес. Ефективність – змінювати речі, впливати на речі, сприяти появі речей – одна з основних природних потреб людського мозку. І змалечку наша поведінка здебільшого є вираженням схильності до контролю[54]. Ледве з’явившись на світ, ми жадаємо смоктати, спати, бруднити і сприяти появі речей. Нам треба трохи часу, щоб призвичаїтися до виконання останнього бажання, бо не відразу усвідомлюємо, що маємо пальці, але відтак – стережися, світе! Малюки вищать, коли розсипають кубики, штовхають ногою м’ячик, розмазують капкейк[55] собі на чолі. Чому? А тому, що це вони зробили, ось чому. Поглянь, мамуню, я сам це зробив. Кімната стала іншою, бо в ній є я. Я подумав про те, щоб кубики впали, і – торох – вони впали. Ой, леле! Чиста робота!

      Насправді люди приходять у світ, жадаючи його контролювати, і покидають його з тим же бажанням. Дослідження показують: якщо в якийсь момент між приходом і відходом люди втрачають можливість контролю, вони стають нещасливими, безпорадними, втрачають надію і впадають у депресію[56]. А інколи й помирають. Під час одного дослідження мешканцям у місцевому платному інтернаті для людей похилого віку дали домашню рослину. Половині сказали, що вони мають її доглядати й підживлювати (група високого контролю), а решті – що рослину доглядатиме хтось із персоналу (група низького контролю)[57]. Через півроку в групі низького контролю померло 30 % учасників, а в групі високого контролю – лише 15 %. Перевірочне дослідження підтвердило важливість усвідомленого контролю для добробуту мешканців, хоча й мало несподіваний і сумний фінал[58]. Дослідники домовилися з охочими студентами, що ті регулярно відвідуватимуть інтернат для людей похилого віку. Членам першої групи дозволили контролювати графік і тривалість відвідувань студентів («Будь ласка, прийдіть до мене наступного четверга на годинку»), а учасникам групи низького контролю такої можливості не надали («Я прийду до вас наступного четверга на годинку»). Через два місяці перша група мала щасливіший, здоровіший та активніший вигляд і приймала менше ліків порівняно з другою. На цьому дослідження завершилося й студентські відвідини

54

A. Bandura, «Self-Efficacy: Toward a Unifying Theory of Behavioral Change», Psychological Review 84: 191—215 (1977); та «Self-Efficacy: Mechanism in Human Agency», American Psychologist 37: 122—147 (1982).

55

Капкейк – торт (кекс, тістечко) невеликого розміру, призначений для вживання в їжу однією людиною, запечений в тонкому папері або алюмінієвій формі для випічки. (Прим. ред.)

56

M. E. P. Seligman, Helplessness: On Depression, Development, and Death (San Francisco: Freeman, 1975).

57

E. Langer and J. Rodin, «The Effect of Choice and Enhanced Personal Responsibility for the Aged: A Field Experiment in an Institutional Setting», Journal of Personality and Social Psychology 34: 191—98 (1976); and J. Rodin and E. J. Langer, «Long-Term Effects of a Control-Relevant Intervention with the Institutional Aged», Journal of Personality and Social Psychology 35: 897—902 (1977).

58

R. Schulz and B. H. Hanusa, «Long-Term Effects of Control and Predictability-Enhancing Interventions: Findings and Ethical Issues», Journal of Personality and Social Psychology 36: 1202—1212 (1978).