Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія. Дэниел Гилберт

ці слова відлунюють вам у голові й ви мислите навіяні ними думки, ваш мозок використовує слово, що читається цієї миті, й слова, щойно прочитані, аби сформувати припустимий здогад про наступне слово, слово-«некст», щоб читати швидко[11]. Мозок, вихований на фільмах-нуарах і дешевих детективах, чекає, що після слів «була темна горобина» йтиме слово ніч. Тому, коли це слово з’являється, воно сприймається без зупинок. Доки кожний здогад вашого мозку щодо наступного слова справджується, ви зручно перебігаєте очима рядки, перетворюючи чорні карлючки на думки, сцени, характери й концепти, блаженно не усвідомлюючи, що ваш мозок під час некстування з фантастичною швидкістю передбачає кінець речення. Лише коли мозок помиляється, ви раптом опиняєтеся на слизькому.

      Тобто дивуєтеся. Еге ж?

      Тож розгляньмо сутність цієї миті здивування. Здивування – це відчуття, яке з’являється при зустрічі з несподіванкою. Скажімо, ми заходимо додому з пакетом продуктів і переповненим сечовим міхуром, а тридцять чотири приятелі в паперових ковпаках волають: «З днем народження!» Тоді здивування розкриває сутність наших очікувань. Здивування, яким закінчився абзац вище, показує, що, доки ви читали фразу «Лише коли мозок помиляється, ви раптом почуваєтеся…», ваш мозок логічно «пророкував» завершальне слово. Він передбачив, що в наступні мілісекунди ви побачите низку чорних карлючок, в яких закодована назва якогось почуття (як-от засмучений, скрушний або навіть здивований). Натомість ви відчули хисткість. Вона вирвала вас із дрімотної завченості й розкрила природу ваших очікувань присутнім. Здивування свідчить про те, що ми чекали іншого, навіть якщо й самі не знали, що на щось сподівалися.

      Оскільки здивування зазвичай супроводжують реакції, які можна побачити і виміряти, – брови лізуть на лоба, очі вирячуються, щелепи відвалюються, вириваються вигуки, – психологи можуть визначити, чи мозок некстує. Наприклад, коли мавпи бачать, що дослідник кидає м’яч в один із жолобів, вони відразу дивляться на низ жолоба, чекаючи м’яча. Якщо через дослідницькі хитрощі м’яч викочується з іншого жолоба, мавпи виявляють здивування, бо, мабуть, їхній мозок некстував[12]. Діти так само реагують на незрозумілі фізичні явища. Скажімо, коли їм показують відео, де велика червона цеглина б’є по жовтій цеглинці, вони байдуже дивляться, як остання вилітає з екрану геть. Але якщо, перш ніж вилетіти, жовта цеглинка на мить завагається, малеча широко розплющить очі, як дорослі, що дивляться на аварію потяга, ніби затримане вилітання порушило в їхньому мозку некстинг[13]. Такі досліди свідчать, що мозок мавпи «знає» про тяжіння (предмети падають униз, а не вбік), а мозок дитини «знає» про кінетику (рухомі предмети передають енергію нерухомим у момент контакту, а не через кілька секунд). Проте головніше те, що свідчать вони й про важливіше: мозок мавпи й дитини додає вже відоме (минуле) до баченого зараз (сьогодення), щоб передбачити, що станеться далі (майбутнє). Якщо реальна

11

E. Bates, J. Elman, and P. Li, «Language In, On, and About Time», у вид.: The Development of Future Oriented Processes, eds. M. M. Haith, et al. (Chicago: University of Chicago Press, 1994).

12

B. M. Hood et al., «Gravity Biases in a Nonhuman Primate?» Developmental Science 2: 35—41 (1999). Див. також: D. A. Washburn and D. M. Rumbaugh, «Comparative Assessment of Psychomotor Performance: Target Prediction by Humans and Macaques (Macaca mulatta)», Journal of Experimental Psychology: General 121: 305—312 (1992).

13

L. M. Oakes and L. B. Cohen, «Infant Perception of a Causal Event», Cognitive Development 5: 193—207 (1990). Див. також: N. Wentworth, and M. M. Haith, «Event-Specific Expectations of 2- and 3-Month-Old Infants», Developmental Psychology 28: 842—850 (1992).