Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія. Дэниел Гилберт

ступінь контролю в більшості ситуацій[65]. Ці та інші відкриття змусили деяких дослідників виснувати, що відчуття контролю – як справжнього, так і ілюзорного – одне із джерел психічного здоров’я[66]. Тому на питання «Нащо нам потрібен контроль над майбутнім?» напрочуд правильною відповіддю буде: це приємно робити і крапка. Відчуття впливу благотворне. Потрібність робить нас щасливими. Якщо ми самі керуємо човном, пливучи рікою часу, це дає нам задоволення, яким би не був порт призначення.

      Зараз, імовірно, ви вірите у дві речі. Перша: якщо ви ніколи не чули фразу «ріка часу», незабаром почуєте. Амінь. Друга: ви, мабуть, вірите, що стернування метафоричного човна вздовж річища з кліше є джерелом задоволення й добробуту і набагато важливіше за те, куди човен прямує. Гратися в капітана надзвичайно приємно, але справжня причина нашої любові до стернування в тому, що ми можемо скерувати свій човен до Ханалеї на Гаваях, а не до Джерсі-Сіті[67]. Місце прибуття визначає, як ми будемо почуватися. Унікальна людська здатність думати про віддалене майбутнє дозволяє обрати найкращий пункт призначення. Ми – мавпи, які навчилися зазирати в майбутнє, бо це дає змогу роздивитися навколо й вибрати найкращу долю. Інші тварини мають пережити подію, щоб з’ясувати, що приємно, а що – боляче. Наша ж здатність передбачати дозволяє уявити те, що ще не відбулося, і так уникати жорстоких уроків практичного досвіду. Нам не треба чіпати полум’я, щоб дізнатися, що буде боляче. І не треба реально пережити покинутість, зневагу, виселення, пониження на посаді, хворобу й розлучення, щоб дізнатися, що це небажані ситуації і краще їх уникати. Ми хочемо – і повинні хотіти – стернувати нашим човном, бо є й кращі, і гірші варіанти майбутнього. І розрізняти їх слід заздалегідь.

      Ця думка настільки очевидна, що ледве варта згадки. Але я далі до неї раз по раз повертатимуся, бо нібито очевидна думка насправді може виявитися неправильною відповіддю на наше питання. Ми наполягаємо на самостійному стернуванні човнами, бо впевнені, що чудово знаємо, куди слід плисти. Але насправді багато наших спроб стернування виявляються марними не тому, що човен не слухається і ми не можемо знайти потрібний пункт призначення, а тому, що майбутнє фундаментально відрізняється від того, яким ми бачимо його крізь далекоглядну трубу передбачення. Буває омана зору («Чи не дивно: одна лінія здається довшою за іншу, хоча обидві однакові!»). Буває омана бачення після події («Хіба не дивно: не можу згадати, як виніс сміття, хоча й зробив це!»). Так само трапляється омана передбачення. І всі три випадки пояснюються тими ж самими психологічними засадами.

      Уперед

      Правду кажучи, я не просто згадуватиму неправильну відповідь, а товктиму її доти, доки вона не здасться й не відступить. Напрочуд неправильна відповідь настільки чутлива й має стількох прихильників, що лише повторювана прочуханка допоможе вигнати її з життєвої мудрості. Тож, перш ніж перейти до розбирайлівки,

65

L. B. Alloy and L. Y. Abramson, «Judgment of Contingency in Depressed and Nondepressed Students: Sadder but Wiser?», Journal of Experimental Psychology: General 108: 441—485 (1979). Протилежна думка викладена у вид.: D. Dunning and A. L. Story, «Depression, Realism and the Overconfidence Effect: Are the Sadder Wiser When Predicting Future Actions and Events?», Journal of Personality and Social Psychology 61: 521—532 (1991); та R. M. Msetfi et al., «Depressive Realism and Outcome Density Bias in Contingency Judgments: The Effect of the Context and Intertrial Interval», Journal of Experimental Psychology: General 134: 10—22 (2005).

66

S. E. Taylor and J. D. Brown, «Illusion and Well-Being: A Social Psychological Perspective on Mental Health», Psychological Bulletin 103: 193—210 (1988).

67

Джерсі-Сіті – західне передмістя Нью-Йорка. (Прим. ред.)