Обре, сховайся добре!. Костянтин Когтянц

вужем зсковзнув усередину, і зразу ж звідтіля донеслося:

      – Ісусе Назарейський!

      Грюкнув засув, прочинилися двері.

      – Ну, хлопці, бачив-бачив, але такого…

      На долівці лежало шість трупів.

      – Хлопці, а він же один був. Жоден козак, жоден лях…

      – Та де там жоден! Бійців тут, вважай, не було. Дід хоча і кремезний, але дід. І з ножем проти чекана.[33]

      – Хлопці зовсім ще шмаркачі, лавками боронилися… Баба з дівчиною – тим більше не супротивники.

      – А…

      Очі усіх повернулися до тіла козака, що й досі стискав у руці вже не потрібний пістоль.

      – Тут і двох кроків немає, молодик – і той не промаже.

      Барило вказав пальцем на ганчірку, якою було обмотано голову небіжчика.

      – У поранених у голову часто руки тремтять та в очах двоїться. Ви мені інше скажіть – навіщо?

      – Лотр.[34] – Білий пнув ногою зламану скриню.

      – А кінь у стайні, а корова, а інше майно?

      – Мабуть, тутешній і брав тільки гроші та ті речі, що їх не розпізнають.

      Усі знову подивилися на мертвого козака.

      – Такий кордобан[35] десять злотих коштує. Пістоль, чоботи. І ризику ніякого – з убитого зняв, і все!

      – Не про те мову ведете, – Адам Перший обвів усіх важким поглядом. – Чому він хату не запалив?

      «А й справді? Викресати вогонь – і хто розбере, чи то ляхи всіх убили, чи то самі згоріли?»

      І знову Драгон заговорив неначе не своїми словами:

      – Він хоче, щоб ми тут на ніч залишилися.

      – А в нас немає іншого виходу.

      За вікнами сутеніло, у хаті вже було темно.

      – Якщо там десь ховається цей… З Давидовою пращею… То я ще не поспішаю до пекла.

      – І ще. – Адам Перший відкашлявся. – Собаку теж убито. А другого пса не було, по слідах бачу.

      – Ну то й що? – Білий посміхнувся – і зразу ж його посмішку наче ганчіркою стерло. Зрозумів, що…

      «Ми взнали про хутір, бо тут вив собака. Але єдиний пес уже давно неживий».

      – Хрест святий, оружіє на диявола!

      – Оце вчасно сказано, – і собі перехрестився Барило.

* * *

      Ніхто, звісно, і не хотів спати. Який тут сон.

      – Очуняв, тебе зве.

      Драгон підійшов до Боярина.

      – Слухай уважно. Це підтвердження.

      «Підтвердження чого?»

      – Я тобі казав, що їх троє. Чаклунів ворожих. Один дуже далеко, живий буду – знайдемо. Другий у війську польському – дістати важко. Але третій був у Красному, навіть у замку був. Ворожив ізсередини. Тепер я точно знаю – цей Юда сам із Красного або із сіл навколишніх. Увечері я відчув смерть двох наших – ми таке завжди знаємо. То були оцей дід та дівчинка. Дід, на жаль, слабкий – слабший за Богуна, онука могла у щось значне вирости. Але головне не це… Вони ж усіх тут знали, мали здогадатися, хто зрадив, звабив своїх.

      – Чому тоді тільки тепер? Чому не зразу їх убили?

      – Не знаю. Може, Юда думав, що ляхи назавжди прийшли і боятися нічого. А тепер засумнівався.

      Драгонові теж спадало на думку, що ляхи

33

Барило вжив слово «чекан» у його другому значенні – сокирка на довгому держаку.

34

Розбійник.

35

Шкіряний пояс. Назва походить від міста Кордова в Іспанії.