Побачити Алькор. Володимир Єшкілєв

хотіли сказати: безнадійно, – проскрипів доглядач.

      – Брате Олександре! – скривився Свіритень.

      – Я сказав те, що хотів сказати, – зауважив Лавр. – Я не маю права піддавати критиці ваші порядки. Я питаю лише для того, щоби хоча б мінімально орієнтуватись у ситуації. Хоча б у загальних рисах. Якщо, як ви кажете, існують дві ваші організації, зацікавлені в одній справі, вони можуть проводити два незалежних розслідування і призначати для цього двох незалежних відповідальних осіб. Це не порушує правил. Інакше агентство було б поставлене в некоректну ситуацію. Я маю на увазі, якби один замовник доручив агентству плюс іще комусь вести паралельні розслідування в одній справі.

      – Отже, все коректно? – примружився Костиганов.

      – Поки що так. Але якщо щось поміняється…

      – …То ми вас поінформуємо.

      – От і добре, що все так коректно, – підсумував брат Олександр. – А тепер, шановні, настав час йти спати. Але, гадаю, хтось із нас мав би чергувати у кімнаті охорони.

      – Я чергую до третьої, – запропонував Костиганов.

      – Тоді я від третьої до ранку, – підтримав його Лавр.

      – От і добре, – полегшено зітхнув Свіритень. – А то я вже майже добу не сплю. Зараз упаду просто тут.

      – Не треба тобі, брате Михайле, тут падати, – сказав доглядач. – Тут сирість і щури бігають. Здоровенні. А в гостьових кімнатах сухо, тепло, свіжі постелі і м'які ліжка.

      Розділ 8

      – Тату, де ти пропав? – нарешті Беконті додзвонилася до батька. – Вже десята ранку… Так. Я вдома. Ні, не одна, з подружкою… Коли ти приїдеш? Гаразд.

      – Я вже зараз піду, – сказала Мармура.

      – Що? Куди це ти підеш? – Беконті витягла з холодильника невеликий, зроблений із синього скла графинчик. – Нікуди ти, мала, не підеш. Зараз надвір виходити небезпечно, і голова в тебе болить. Я тебе зараз буду лікувати.

      – Мені треба додому, – тихо і невпевнено сказала Мармура, з під лоба спостерігаючи за діями подружки.

      – Приїде мій папахєн і відвезе тебе додому. Сама ти не підеш.

      – Ага. Він як таку мене побачить…

      – Ну й побачить. І що з того? Яку «таку»? Тобі чогось бракує?

      – Бекі, ти шо, приколюєшся з мене? Розуй очі. Побитій лахудрі бракує відосу…

      – Не мкнись, мала, нормальний у тебе відос.

      – Ага, нормальний… – Мармура під піжамою намацала здоровенний болючий синець. – А коли він приїде?

      – Казав, що скоро. Там у них щось сталося. Він учора привіз на роботу приватного детектива, а тепер мусить відвезти його туди, де взяв. Бачиш, не тільки в тебе проблеми.

      – Детектив? Як у серіалах.

      – Ага.

      – Конкретні в твого папахєна проблеми.

      – Бандити напали чи щось таке. Він збирався як на пожежу, я не розпитувала. Приїде – розкаже, – Беконті вже втретє принюхалася до вмісту синього графинчика. – Оце мощне лекарство. Настояне на травах. Я тобі трошки до чаю наллю.

      – Але трошки-трошки.

      – Двадцять