Побачити Алькор. Володимир Єшкілєв

там щось цінне.

      – Може, й цінне. Але я би не стала відкривати цю штуку без людини, яка розуміється на таких речах. Може, там вибухівка? Хочеш, щоби тобі руки повідривало? Будеш ходити по району з пластмасовими «граблями»?

      – А твій тато врубається у такі теми?

      – Він в армії у розвідці служив. Якби він не врубався у такі теми, нас уже давно підірвали б і постріляли б. Я ж тобі розповідала про його розслідування.

      – Значить, – Мармура досьорбала свою каву, – твій папахєн – крутий чувак?

      – Уяви собі.

      Мармура задумалася. З одного боку, їй дуже не хотілось, аби хтось зі старших втикався в її справи, але з другого – вона відчувала, що пригода за своїми масштабами перевищує її можливості. Від власної родини Мармура ані поради, ані ефективного захисту не сподівалася. Крутих надійних друзів чоловічої статі вона ще не встигла собі завести (про що тепер сильно шкодувала). Беконті була єдиною її авторитетною подругою, яку вона поважала. Та обставина, що подруга претендувала на щось більше, аніж просто дружні стосунки, теж додавало Мармурі певних позицій. Одна справа поділитись таємницею з татусем подруги, інша – з татусем любки. «А ще, – вирішила вона, – якщо я буду з Бекі, то вже не треба буде давати кожному, хто захоче. Бекі в авторитеті, в обіду не дасть».

      Мармура тяжко зітхнула.

      – Але я хочу бачити, як твій папахєн відкриє цю штуку. А якщо там буде щось цінне, я матиму з того половину, – виставила вона свої умови.

      – Само собою, – Беконті здвигнула плечима. – Навіть більше від половини. Інакше і бути не може.

      – Точно?

      – Слухай, девушка, ти ж не до своєї хати, а сюди принесла цю грязну банку. Правда ж? А якби ті чорти тебе зацинкували? Якби сюди прийшли? Якби вони почали тут двері ламати? Тут не бункер, мала.

      – Вони не зацинкували. Вони навіть мого обличчя не бачили.

      – А якби побачили?

      – Я ж не дура.

      – Ти не дура, але і в них теж методи можуть бути.

      – Які методи?

      – А може, вони з контори або з крутої банди? Ти ж сама кажеш, що та дєвка добре тренована, ти ледве зробила ноги. А ти ж добре бігаєш, я, наприклад, тебе наздогнати не зможу.

      – Багато хто швидко бігає.

      – Ти тупою не прикидайся, – Беконті відчула, що опановує ситуацію, і підвищила голос: – Ти ж не тупа, ти все розумієш. І знаєш, що я права.

      – Але ж, Бекі, банку я стирила. Це моя банка. За неї мене ледве не прикандичили. Я ж ризикувала. І хочу бути в темі.

      – Будеш.

      – Поклянися.

      – Чим?

      – На Біблії.

      – У нас немає Біблії, – похитала головою Беконті. «На Біблії! От тобі і неформалка!» – подумки вона показала Мармурі язика.

      – Брешеш.

      – Не брешу. В нас була, та тітка позичила і не віддала.

      – Тоді поклянися своїм життям.

      – Клянуся.

      Мармура мовчки кивнула, ніби затверджуючи клятву. Не те щоби її зовсім попустило, але світ навколо став приємнішим. Захотілося їсти. Мармура відкинулася на бильце кухонного диванчика і підкотила рукави старої