Лише час підкаже. Джеффри Арчер

не нагадуй, – відмахнувся Дікінс, – адже я не вмію їздити на велосипеді.

      – Хай йому грець! – засмутився Гаррі. – Я ж навіть велосипеда не маю.

      – Я не казав, що не маю, – зітхнув Дікінс. – Я сказав, що не вмію їздити.

      – Кліфтоне! – гукнув пан Фробішер, коли гравці в крикет пішли з поля пити чай. – Я б хотів бачити вас у своєму кабінеті після уроків.

* * *

      Гаррі завжди подобався пан Фробішер, який був одним із небагатьох викладачів, що вважали його рівнею. Він також не мав фаворитів, у той час як деякі інші вчителі не залишали йому сумнівів, що синові вантажника не варто було навіть заходити у священну браму школи Святого Беди.

      Коли задзеленчав дзвоник, провіщаючи кінець уроку, Гаррі відклав перо і подався коридором до кабінету пана Фробішера. Він навіть уявлення не мав, чому його захотів бачити класний керівник, і не приділяв великої уваги цій справі. Гаррі постукав у двері кабінету.

      – Заходьте, – промовив голос людини, яка зроду не марнувала своїх слів.

      Гаррі відчинив двері і був здивований, що його не зустріла звична усмішка Фроба. Пан Фробішер пильно поглянув на Гаррі, коли той зупинився перед його столом.

      – До мого відома довели, Кліфтоне, що ви крадете солодощі з магазину.

      У голові хлопця запанувала порожнеча, поки Гаррі намагався знайти відповідь, яка не стала б вироком для Джайлза.

      – Вас бачив староста, коли ви брали товари з полиць, – продовжував Фробішер із такою ж безкомпромісною інтонацією, – а потім вислизали з магазину, не дочекавшись своєї черги.

      Гаррі хотів сказати: «Не брав, сер, а клав», але все, що йому вдалося вичавити, було:

      – Я ніколи нічого не брав із магазину, сер.

      І густо почервонів.

      – Тоді як ви поясните те, що двічі на тиждень відвідували «емпорій», проте немає жодного запису навпроти вашого імені в книзі пана Свайвелза?

      Пан Фробішер терпляче чекав, але Гаррі знав, що якщо скаже правду, Джайлза, без сумніву, витурять.

      – А цю плитку шоколаду і пуделко асорті з лакрицею знайшли у горішній шухляді вашого столу незадовго після закриття крамниці.

      Гаррі подивився на солодощі, але все одно нічого не сказав.

      – Я чекаю на пояснення, Кліфтоне, – сказав пан Фробішер.

      Після ще однієї тривалої паузи він додав:

      – Я, звісно, розумію, що у вас набагато менше грошей, ніж у будь-якого іншого хлопця у вашому класі, але це не виправдовує крадіжки.

      – Я в житті нічого не крав! – повторив Гаррі.

      Настала черга червоніти панові Фробішеру. Він підвівся з-за столу.

      – Якщо це так, Кліфтоне, а я хочу вам вірити, то вам доведеться прийти до мене після репетиції хору з детальним поясненням того, як у вашому розпорядженні опинилися ласощі, за які ви явно не платили. Якщо звіт мене не задовольнить, ми обоє будемо змушені навідатися до директора, і не сумніваюся, якою буде його рішення.

      Гаррі вийшов із кабінету. Щойно двері зачинилися за його спиною, він відчув, що йому стало зле. Хлопець повернувся